«СУК»: Золоті паростки українського кіна. Інтерв’ю із Валерією Сочивець
05.10.2015
Поки що це не «Золота пальмова гілка». Це «Золотий сук». Та якщо перша з роками і проросте у нашому кіні, то її паростками стане саме «СУК».
Антон Філатов, UkrCinema
Об'єднання «Сучасне Українське Кіно» роздало нагороди кращим вітчизняним короткометражним фільмам. Конкурс «Кіногляд СУК: On/off» – спільний проект організації та «Гогольfest», де переможці визначалися на підставі глядацького голосування.
Кращим сучасним українським ігровим фільмом було визнано короткометражну роботу Христини Сиволап «Давай не сьогодні». Кращою анімацією – «Острів» Микити Тимощука, музичним відео – «Визнання» Вероніки Зісельс, відеоартом – «Віра. Надія. Любов» Миколи Носка, а неігровою стрічкою – «Панорама» Юрія Шилова.
Про те, як формувалася програма кіноогляду і створювався «Золотий сук», де і коли можна буде подивитися фільми-переможці, а також про те, що стрічок про Майдан хоч і багато, але дивитися поки нічого, розповідає натхненник «СУК» Валерія Сочивець.
Скільки фільмів довелося переглянути, щоби сформувати конкурсну програму «Кіноогляду СУК: On/Оff» на «Гогольfest»?
Сумарно у всіх категоріях близько 200 робіт. Із них ми відібрали 55 стрічок, які увійшли до конкурсної програми «On» і 45 робіт для позаконкурсної програми «Off».
В основному це фільми з Києва? Чи багато було картин з інших міст?
Ми переглянули багато дійсно хороших фільмів із регіонів. Але більшість робіт була з Києва.
Чи активно глядачі брали участь у голосуванні за кращий фільм?
Так, глядачі не просто ставили свої оцінки фільмам, але й залишали на бланках якісь коментарі про ту чи іншу стрічку. Одні писали свої відгуки, інші – ставили сердечка... Багато глядачів поставилися до голосування дуже серйозно.
Хто автор ідеї вручати переможцям «Золотий сук»?
Це загальна ідея :) Ми всією командою часто обговорювали її кулуарно. Мені здається, тут відмінно спрацювала гра слів, адже в нашому випадку СУК – це абревіатура назви організації «Сучасне Українське Кіно», вийшло дуже символічно. Самі гілочки для призів збирали Никон із Настею десь у лісах Українки (Київщина). Вони ж їх потім і покривали золотою фарбою. А назви номінацій на дерев'яних підставках випалював наш друг звукорежисер Сергій Авдєєв.
Чи будуть окремим блоком показуватися переможці конкурсу?
Підбірка фільмів-переможців найближчим часом показуватися не буде, тому що серед цих стрічок є картини, які ще їздять по фестивалях. Не знаю, чи буде окремий альманах, але порізно з дозволу режисерів ми обов'язково покажемо ці роботи, можливо у складі інших альманахів.
У нас уже сформовано план показів на жовтень, із детальною інформацією про події можна ознайомитися на нашому сайті. Із найближчих заходів – показ альманаху «Чоловік і жінка» у Херсоні і нової програми у столичному Freud House. На середину жовтня заплановані покази в Сумах, Хмельницькому і на київському фестивалі «Східний експрес». 17 жовтня запрошую всіх у кінотеатр українського фільму «Ліра», де у нас відбудеться прем'єра нового документального альманаху «Портрети».
На початку року в одному з інтерв'ю ти казала, що команда СУК складається з 14 осіб. Але з тих пір істотно виріс масштаб організації. Скільки сьогодні людей у вашій команді?
Близько двадцяти.
На показах СУК часто з'являються фільми, що так чи інакше зачіпають тему Євромайдану і війни на Сході. Таких картин багато. Чи немає в тебе почуття, що ця тема себе вже вичерпала і кінематографісти починають повторюватися, розповідаючи про ці події?
Не можу сказати, що в нашій програмі дуже багато фільмів, які висвітлюють революційні та воєнні події. А ті фільми, які ми показуємо, навряд чи можуть викликати у глядача почуття перенасиченості чи нудьги. Ми намагаємося відбирати і показувати цікаві, рефлексивні історії. Наприклад, два фільми з нашого нового документального альманаху «Портрети» також зачіпають цю тему.
Ми знову переживаємо події Євромайдану, та вже з головними героями фільмів. Кожен по-своєму колоритний і цікавий. У цих фільмах мало політики, але багато живого і близького кожному глядачеві.
У мене подібні і дуже приємні враження викликала документальна дилогія «Київ – Москва» Олени Хорєвої. Ми показували на «Гогольfest» обидві частини, і кожна збирала аншлаг. Це дуже цікава робота, створена на прикладі людей однакових професій, що проживають по різні сторони барикад, – у Києві та Москві. І на прикладі історій цих людей показуються події, що відбуваються у той час. Мене ця робота дуже вразила. Тому не можна сказати, що тема вичерпала себе. Хто шукає, той завжди знайде.
Українське кіно все ще не має ідентифікації. У наших фільмів немає якихось відмінних рис, за якими можна було б із упевненістю сказати: «Ось ця картина була знята точно в Україні». Але в останні роки і кількість і якість наших стрічок істотно виросли. Чи з'являються у зв'язку з цим якісь відмінні риси в наших картинах?
В українських фільмах стало більше іронії і сатири. Раніше такого не спостерігалося. Наше кіно було більш тягучим. А тепер з'являється якийсь екшн.
Антон Філатов, UkrCinema, 2 жовтня 2015 року