Микола Куцик: «“Останній москаль” нормально виглядав би в сітці не тільки російського каналу, а й будь-якого європейського»
07.08.2015
Як створювався сценарій ситкому «Останній москаль», що в проекті робили британські фахівці, чого очікувати глядачам у другому сезоні та чому не варто сприймати комедійний серіал крізь призму меншовартості – в інтерв’ю головного сценариста «Останнього москаля».
Наталія Данькова, для «Телекритики»
Комедійний серіал «Останній москаль» уже можна назвати одним із найуспішніших проектів «1+1» 2015 року, його високі показники зіставні хіба що з проектами Студії «Квартал 95». Але початок цього успіху поклав випадок: один з авторів каналу, Микола Куцик, прийшов у творчу лабораторію «1+1» і придумав сценарій ситкому про пригоди міського мажора в селі.
Микола Куцик любить писати сценарії для комедій, і це не дивно, адже він уже понад 10 років займається гумором. Основні етапи - СТЕМ, КВН, «Бійцівський клуб» (проект Студії «Квартал 95»), естрадний колектив «Студія Магарич» у Львові. На «1+1» він потрапив у 2010 році, де одразу спробував себе як автор серіалів, а далі й телевізійних проектів.
«Це як у комп'ютерній грі - якщо виконав місію, треба йти на складніший рівень», - каже Микола. Тож він так і зробив. Місія «Останній москаль» вивела й Миколу, й сам канал «1+1» на новий рівень - виробників рейтингових українських ситкомів.
Микола Куцик розказав «Телекритиці», як народжувався «Останній москаль», чому проект мав усі шанси не дожити до ефіру, й навіть трішки відхилив завісу нового сезону ситкому.
- Миколо, як виникла ідея серіалу «Останній москаль»?
- Виникла, коли ми спілкувалися з товаришем у скайпі, він у мене такий невгамовний (усміхається). Він тоді купив дзеркальний фотоапарат, дізнався, що на нього можна знімати відео, й почав вмовляти зробити скетчком. Я, щоб переконати його не знімати скетчком, придумав ситком. Так у нас виникла історія - пригоди міського хлопця-мажора в селі. Далі вже з'явилися деталі - гуцульське село, а хлопець із Москви.
- Наскільки для вас був очікуваним рейтинговий успіх ситкому?
- Звісно, я сподівався на це. Проект давався дуже важко, багато сил довелося витратити. Але весь час було передчуття, що все буде добре. Була десь сотня можливостей закрити проект, але одразу траплялись якісь зустрічі й різні події, які штовхали його вперед.
- Робота над ситкомом тривала два роки?
- Більше. Ідея з'явилась у червні, а до розробки ми приступили в листопаді 2012 року. Тоді до нас на канал прийшла продюсер Олена Васильєва та запустила творчу лабораторію.
- До речі, що це за загадкова творча лабораторія, яку канал проводив спільно з режисерами BBC? Як вона проходить зараз?
- Не знаю, як вона проходить зараз. Але тоді зібрали сценаристів і всіх, хто хоче бути сценаристом, і запропонували подати свої ідеї. Щось на зразок пітчингу. Далі з цих проектів, а їх було більше сотні, обрали кілька та запустили в розробку. До нас із Британії приїхала сценарний консультант Серена Каллен (Serena Cullen). Вона разом із Оленою Васильєвою та автором працювали разом над розробкою сценарію.
- На які західні зразки ситкомів ви орієнтувалися?
- Я взагалі люблю серіали, в тому числі й ситкоми. Ті ж «Друзі», «Альф», «Теорія великого вибуху», «Два з половиною чоловіки», «Айтішники»... Є дуже багато проектів, які я дивлюся.
- Миколо, чи займалися ви раніше сценарною роботою?
- Почнімо з того, як я взагалі потрапив на канал. Гумором я почав займатися 1993 року. Основні етапи - СТЕМ, КВН, «Бійцівський клуб» (проект Студії «Квартал 95»), естрадний колектив «Студія Магарич» у Львові. Я писав сценарії, був режисером та, звісно, виступав як актор. Але в якийсь момент я зрозумів, що потрібно розвиватися, рухатися вперед. Саме тоді канал «1+1» запропонував мені спробувати свої сили в якості автора сценарію ситкомів.
«1+1» ще з 2010 року почав займатися виробництвом серіалів, тоді були зроблені такі проекти, як «Домашній арешт» і «Світ Соні». Обидва проекти були адаптаціями міжнародних форматів (румунського та німецького. - ТК).
Я ще деякий час жив в Івано-Франківську та писав сценарії цих серіалів віддалено. Але після завершення обох проектів головний редактор Олексій Бланар запросив мене до Києва. Тоді основні зусилля канал спрямував на телевізійні шоу. Я працював над ГПУ, «Зірка+зірка», «Я Люблю Україну», «Зірки в опері», «Пекельна кухня-2», «Краса по-українськи», «Дикі та смішні», «Просто шоу», «Смакуємо», перший сезон «Голос країни».
- Чи легко вам працювалося зі сценаріями нон-скриптів?
- Спершу було цікаво, бо в цьому було щось нове. Але коли я навчився це робити, мені захотілося йти далі. Мені цікаво ставити собі нові завдання та їх виконувати. Як у комп'ютерній грі - якщо виконав місію, треба йти на складніший рівень.
Так само коли ми починали вести весілля й корпоративи - спершу було страшно: стільки незнайомих людей, що з ними робити? А потім уже все було зрозуміло: як це весілля пройде, чим закінчиться, хто нап'ється, хто як буде танцювати. І це вже стає зовсім нецікаво. Те само сталось і з телепрограмами - автоматизм робить будь-яку роботу нудною. Окрім того мені хотілося займатися серіалами, бо я дуже люблю кіно.
- Що вас привело в доленосну творчу лабораторію?
- Знову випадок. З колегою ми спілкувалися онлайн про його сценарій, і раптом він мені каже: «Зараз їду на канал, якраз збирають сценаристів для якоїсь зустрічі». Хоч я вже повернувся з роботи додому, вирішив, що не можна таке пропустити. І поїхав, не розуміючи навіть, куди і за чим. Це один із тих багатьох випадків, які й вплинули на появу «Останнього москаля». Якби я не прийшов тоді, нічого б не було.
- Якою є роль BBC у розробці проекту? Бо над ним працювали і сценаристи, й режисери...
- Серена Каллен була сценарним консультантом. Потім приїжджали круті британські режисери. Над розробкою пілотної серії працював із Джоффом Познером (Geoff Posner), також консультувався із Джеймсом Крамером (James Kramer). Режисером пілотної серії був Кріс Коттем (Chris Cottam).
Також у нас був легендарний британський оператор Клайв Тікнер (Clive Tickner). З ним була й така історія: приходимо ми на якусь локацію. Раптом бачу - він на землі лежить. Я злякався, думав, може погано зробилося людині - все-таки старенький чоловік. А він дістав фотоапарат і почав знімати. Каже, що звідси гарний кадр побачив.
- Чому в ефір не вийшов пілот, знятий Крісом Коттемом?
- У нас немає практики випускати в ефір пілоти. Пілотна серія робиться для того, щоби зрозуміти, як знімати проект, чи підходять герої тощо. Одразу ж не може бути готовий конвеєр. Навіть у США, де дуже потужна індустрія, пілоти знімають, але рідко показують на широкий загал. Он нещодавно переглянув пілот «Теорії великого вибуху». Можете подивитися - то небо і земля порівняно з першою серією. Й актори не ті, й гра інша.
- У вашому проекті також було прийнято рішення змінити частину акторів та режисера на Семена Горова.
- Ми не вирішили змінити режисера. Одразу планувалося, що режисер має бути наш. Британського спеціаліста ми запросили, щоб надати серіалу західну стилістику, створити точку відліку, від якої слід рухатися далі.
- Ви як сценарист брали участь у зйомках? Якою була синергія режисера зі сценаристами?
- Під час зйомок пілоту я був на знімальному майданчику щодня. Я постійно щось пропонував режисеру, він пояснював мені своє бачення. Семен Горов знімав проект чітко за сценарієм. Це дуже радувало. На мою думку, режисер має візуалізувати бачення сценариста. На кожну серію були витрачені тижні роботи сценарно-редакторської групи, і Семен із повагою поставився до роботи колег.
- Як узагалі побудований процес виробництва сценарію на каналі?
- Спершу ми придумуємо історію. Це називається «арка сезону». Ми розписуємо початок, кінець, основні сюжетні повороти, загальну структуру, що персонажі мають проживати впродовж сезону. Потім ми придумуємо синопсиси серій. Розбиваємо події кожної серії, придумуємо вертикальні історії. Окрім цього є стала горизонтальна лінія. Далі вже не так цікаво - йде технологія, кожний синопсис серії розбиваємо на дрібніші події. А потім розбиваємо на поепізодний план. Після цього ми беремося за діалоги. При цьому поепізодний план пишеться так, щоб діалоги міг писати й інший сценарист.
- Але ж у комедії дуже важливими є вдало підібрані жарти для діалогів. Хто відповідав за гумор у проекті?
- Як автор ідей і головний сценарист - звичайно я. Але в ситкомі важливішими є ситуації, недаремно й сам жанр називається «комедія ситуацій». У сценах навіть може й не бути жартів, але самі ситуації комічні. Герої можуть говорити правильні речі, але в певній ситуації вони смішні. Наприклад, у першій серії Валера махає доларом перед Штефком, а той відповідає: «Бачу, руки в тебе золоті».
- До речі, ваш ситком має цікаву структуру, оскільки кожна вертикальна історія охоплює не окрему серію, як зазвичай, а триває впродовж двох. Так було зроблено одразу - для того, щоб показувати по дві серії щодня?
- У нас двосерійні історії. Просто в процесі роботи канал змінював бажаний хронометраж серії. Спершу планувалося відзняти 20 серій на 23 хвилини, потім вирішили робити 10 на 45 хвилин. Згодом кількість серій скоротили до 8. А після завершення зйомок вирішили, що 45 хвилин - то забагато, і кожну серію розрізали на дві. Тому в нас і вийшов такий формат.
Але наш серіал не суто вертикальний, у нас чітко окреслена горизонтальна лінія, очевидна трансформація головного героя: він приїжджає зверхній, нахабний, хамуватий, а наприкінці він кричить: «Я гуцул!», лазить по горах і стріляє по московських бандитах.
- Як знайшли образ головного героя Валери-москаля? Був якийсь його прототип?
- Це все формувалося в процесі розробки ідеї. Дуже багато персонажів зазнали трансформації. Вуйко Іван спершу задумувався як дід. Далі вирішили зробити його ровесником Валери, а вже потім вийшли на образ дядька. Ми довго підбирали героїв, щоб якнайкраще показати конфлікт між ними. А коли знайшли образ Івана та Валери, з'явилися й інші персонажі: друзі, дівчина, суперник.
- Якщо відійти від телевізійного успіху, варто згадати про те, що ваш серіал сприйняли досить неоднозначно і критики, й спільнота соцмереж. Адже в основному всі гуцули в проекті виглядають дріб'язковими й недалекими, на противагу винахідливому та інтелігентному головному герою. Чи не видається вам, що такі стереотипи аж не надто вибагливі? Й однозначно симпатія на боці «останнього москаля», який потрапив у підступне гуцульське село.
- Реакція соцмереж була різною. Наприклад, у «ВКонтакте» дві сотні груп у свою назву ввели «Останній москаль». Наша історія не є злою чи цинічною. Це добра історія. Ми сподіваємося, що за кілька років ми зможемо жити по-сусідськи й ніхто ні на кого не ображатиметься. Гуцули - це типові сільські жителі. Стереотип - це основний інструмент комедії, не можна її побудувати без цього.
- Стереотипи можна теж підбирати по-різному.
- Якщо ми знімаємо комедію про село, то глядач повинен впізнати в героях сільських жителів. Ми не можемо зняти гуцульське село, де вечорами проходять концерти Брамса, у кожному дворі арфа та хіпстери з айфонами пишуть програми для Apple. Не знаю, хто зрозуміє таку історію. Скажуть, що зняли якусь дурню.
У багатьох людей комплекс неповноцінності та меншовартості. Вони кажуть, що українці нічого не можуть зробити; а якщо й можуть, то нічого доброго; а коли щось добре зроблять, то це не українці; якщо ж виявиться, що успішне зробили саме українці - починають шукати в цьому зраду. Так от воно працює. Не треба на цих людей звертати увагу, вони всі сидять у Facebook і думають, що їхня думка комусь цікава. Чого тільки не писали: «Ще з трейлера було зрозуміло, що це щось погане», «Я подивився три хвилини і зрозумів, що це погано». Що на таку критику можна відповісти?
- Телевізійні рейтинги свідчать, що в такій конфліктній ситуації українці вміють над собою сміятися. Але росіяни, певно, ні. Якби ця історія трапилась у Сибіру чи в якесь глухе забите російське село приїхав благородний український інтелігент, навряд чи цей продукт сподобався би російським каналам.
- Чому це росіяни не вміють над собою сміятися? Подивіться російські комедії. Подивіться «Інтерни» - там усі російські лікарі - дурні. Подивіться «Кухню» - всі російські кухарі - ненормальні. Подивіться «Вороніних» чи на Букіних зі «Щасливих разом». Герої комедій не можуть бути абсолютно позитивними чи ідеальними. Це суперечить законам жанру.
- Образ «останнього москаля» Валери, як на мене, створений таким чином, щоби сам ситком досить органічно виглядав у сітці котрогось із російських каналів. Чи планується його продаж у Росію? До речі, на зйомках пілоту продюсери серіалу розповідали, що якщо його чекатиме успіх, то можливий продаж ситкому російським телеканалам.
- «Останній москаль» нормально виглядав би в сітці не тільки російського каналу, а й будь-якого європейського. Коли з британцями розробляли історію, то вони казали, що в них могла трапитись така ж історія, якби в ірландське село приїхав юнак із півдня Англії. Вони дуже чітко розуміли основний конфлікт, тому що такі проблеми є в цілому світі. Проект робився за всіма західними правилами. Стосовно продажу: я сценарист, це запитання не до мене.
Як я вже казав, від початку в нас було завдання задати західний підхід до побудови всієї історії. Якраз перед тим я пройшов навчання на двох семінарах Роберта Маккі «Історія» та «Жанри». Він по-справжньому запалив у мені бажання бути сценаристом. І от за кілька тижнів сталася ця творча лабораторія. Певно, так склалося, що вже в цю лабораторію я потрапив саме тоді, коли був до неї готовий. У мене було вже багато кінотеорії, яку треба було перекладати в кінопрактику.
- Тепер перед вами новий виклик - другий сезон «Останнього москаля». Скільки серій планується в проекті?
- Буде так само - 16 серій.
- Який основний конфлікт другого сезону?
- У село Великі Вуйки повертається діаспора: справжній олігарх Дмитро - брат Івана й тато Валери. Він непристойно багатий. І у Валери буде складний вибір між гуцулами й татом. А ще побачимо, як тато поставиться до трансформації Валери.
- Коли ви почали придумувати другий сезон?
- Після зйомок було відчуття, що все буде кльово. Тому ми зібралися креативною групою, щоби придумати продовження. Бо відчували, що коли нам скажуть писати другий сезон, на це може не бути часу. Тож ми були готові завчасно.
- Чи доводиться вам зараз вести корпоративи, весілля?
- На це немає часу. Але часом хочеться, щоб було село, весілля з наметами, з гільцями... Просто час від часу виникає бажання змінити обстановку.
- В «Останньому москалі» планується таке весілля?
- Звісно, планується, але чи воно відбудеться? І чиє це буде весілля? Це поки відкриті питання.
- Чи ви працюєте зараз над новими комедійними проектами?
- У нас є кілька ідей, які хочемо запропонувати каналу. Є ситком, кілька скетчкомів. Але спочатку - другий сезон «Останнього москаля».
- Як вам проекти, що брали участь в останньому пітчингу ідей «1+1»? Там були й комедійні проекти.
- Я дивився буквально кілька, бо всіх проектів десь 800. Пам'ятаю історію про ЖЕК, яка зайняла третє місце. Це досить цікава історія: в ній є те, з чого потрібно починати, - придуманий світ. Але головне не в цьому.
Можна придумати багато ідей, але як їх розробити далі? Як зробити так, щоби персонажі жили? Це найважче. Я знаю багато проектів, де й ідея класна, і світ гарний придумали, і каналу сподобалося, і замовлення на сценарій є, але під час роботи все розвалюється. Може, й персонажі гарні, але світ для них не підходить або ситуації нетипові для їхніх характерів тощо.
Сценарна справа - це аналітична робота. Щоб запустити проект, треба добряче попрацювати, врахувати й продумати все до найменших деталей.
Фото Максима Лісового
Наталія Данькова, «Телекритика», 3 серпня 2015 року