?Антон Філатов: Новий професійний український телепродукт з’явиться восени
22.06.2015
На українському телебаченні відбувається самоідентифікація і вихід з-під пресингу російського контенту. Про це в ефірі програми «Молодь плюс» заявив кінокритик Антон Філатов. За його словами, новий професійний телевізійний продукт українського виробництва з’явиться вже восени. Замінювати ж російське можна також польським і турецьким. А от корейські серіали (про показ яких заявляла Нацрада з питань телебачення і радіомовлення) українці навряд чи дивитимуться, впевнений він.
Марічка Набока, Радіо Свобода
?Антон Філатов: На українському телебаченні відбувається самоідентифікація. Дуже довгий час, майже всі роки незалежності, українське ТБ було під дуже важким пресингом російського телеконтенту, це виливалося в те, що фільми, які прийшли з Росії, пропагували ідеї, які вигідні нашому сусіду, показували світ таким, яким його бачить російський глядач. І дуже часто українські глядачі не бачили на телеекранах той світ, в якому живуть вони. Наразі відбувається процес ідентифікації, ми бачимо ті міста, інтер’єри, в яких ми живемо, чуємо тут мову, якою спілкуємося самі. Цей процес лише починає набирати обертів, проте, за усіма прогнозами, він за кілька років набере масштабу. І вмикаючи будь-який телеканал, ми побачимо там той світ, в якому живемо ми.
Українському ТБ не вистачає якісного контенту. Дійсно, є ЩОСЬ, що знімається в Україні. Є багато студій, але назвати це високопрофесійним телеконтеном дуже важко. Жоден український серіал не стане в один ряд до «Карткового будиночка» чи «Гри престолів» – те, що дивиться весь світ. Щоб нам дотягтися до цього рівня, треба роки, але що важливіше – десятки мільйонів доларів і дуже великі інвестиційні вливання.
Наразі українське телебачення за своїми бюджетними можливостями у найближчій перспективі і близько не підійде до рівня світового, класного, актуального кіно, серіалів і телепередач. Але є ж цікаве малобюджетне кіно, і ми його можемо робити в Україні. Мені не вистачає саме малобюджетного, але цікавого контенту. Хай це буде якась вечірня передача, дія якої розгортається в одній кімнаті, але з цікавими діалогами, з актуальними проблемами. Щоб люди, які після важкого робочого дня, приходячи додому і там вечеряючи і переглядаючи в цей час телевізор, бачили: я сьогодні вирішив оцю проблему, а тут вона постала на телеекрані серед цих людей. Цього зв’язку, того, що на екрані, і того, що в моєму житті, не вистачає.
Звичайно, наріжний камінь – це талант, ідея. Ідеї є. Ідеї приходять, на щастя, знизу, а не зверху, як це в Росії, де власне магнати і уряд визначають, яке кіно ми будемо і знімати і що показувати людям. У нас класний цивілізований підхід. Ми опитуємо людей: що вам цікаво дивитися. Чи навіть самі ж люди пропонують якісь вже ідеї для серіалів, телеконтенту, і ці ідеї поступово розвиваються. Цей процес наразі відбувається серед найбільших телеканалів України.
Український серіал «Гвардія» – це жах. Дуже інтимна, дуже складна тема – війна на сході. Персонажі, які показані у цьому міні-серіалі – картонні. Вони не викликають довіри, вони оперують якимись картинними жестами, фразами. Вони потрапляють у неправдоподібні колізії. Я не кажу зараз про всі 100% хронометражу цього серіалу. Я кажу про якість, важливі епізоди, які, я впевнений, що на етапі задуму були життєвіші, правдивіші. Проте, як вони зроблені в серіалі, вони не викликають довіри.
Якщо я переглядаю «Вавилон 13», репортажі чи короткометражні, повнометражні стрічки про те, що відбувається на сході, це реальна документація подій. Я бачу цих людей, я бачу ці події, і вони правдиві. Поряд із ними я переглядаю серіал «Гвардія» і я не впізнаю ті події, які тільки-но переглядав у «Вавилоні 13». Серіал як задум, як ідея абсолютно на часі, дуже важливий. Усі чекали його, це подія. Це вперше, коли на актуальні події в Україні так швидко з’являється репліка у телеформаті, але виконання цього всього…
У нас роками не стимулювався саме український телеконтент, не фінансувався, не підтримувалася ідея саме українського телеконтенту. А тут отак з ходу, за кілька місяців написати сценарій і зняти фільм про актуальні події, ще не до кінця їх переосмисливши, то просто не вистачило професіоналізму. Тому що оцей довгий період, коли ми були під пресом російського телеконтенту. До нас всі ідеї, всі зірки приїжджали з Росії, бо в Україні використовувалися лише технічні якісь можливості: освітлювачі наші, монтажери наші і так далі. Зараз опинилися в ситуації, коли в нас дуже високопрофесійні освітлювачі і монтажери, проте зірок немає і ідей. Професіонали ідеї свої до телеекрану доносити не навчилися.
Щодо того, де ж знаходити контент. Звичайно, це Туреччина. Не так давно пройшов серіал «Роксолана», турецький. Люди його дивилися з задоволенням, високий рейтинг. По-друге, звичайно, імпортером телеконтенту може стати Польща. За культурними ознаками вона найближче з усіх європейських кінокраїн до нас. Реалії польські, показані в серіалах, більш-менш накладаються на те, що ми бачимо самі у звичайному житті. Тож орієнтація на ці дві країни. Хоча наш глядач з великою цікавістю переглядає і класику американських серіалів і потенційно буде зацікавлений у серіалах з Франції й Німеччини, де теж дуже активно і дуже у великих масштабах виробляється.
З приводу Кореї. Там дійсно одна з країн-лідерів теле- та інтернет-контенту, проте український глядач дуже агресивно ставиться до кіно, в якому головні герої з Далекого Сходу. Показники по зборах в кінотеатрах показують, що, якщо фільм з Далекого Сходу, то на нього люди просто не ходять. Не цікавляться цим.
Українського контенту ще не достатньо. По-друге, він не створюється за кілька місяців. Він створюється довго. Враховуючи те, що лише 4 червня вступив в силу цей закон про заборону антиукраїнського, коротше кажучи, російського телеконтенту, то українські телеканали схаменулися і почали активно щось створювати. До цього вони були в пасивному, розселеному стані: «Ну, купимо – не тут, то там купимо». А наразі вони оживилися і чекають – за півроку щось з’явиться. Пилип Іллєнко нещодавно сказав, що перші ластівки українського професійного телеконтенту з’являться восени. Це, звичайно, буде не вся сітка телеканалів. Але щось буде, чекаємо осені.
Українські фільми починаються окупатися. Я вас усіх поздоровляю з цим, це супер. У 2014 і 2015 роках є два фільми, які окупилися. З цьогорічних прем’єр – це «Незламна», копродукція з Росією. Другий фільм – це документалка про події на Майдані «Все палає». І тут є важливі моменти: чому ці фільми окупилися? У випадку з фільмом «Все палає», окупився тільки через те, що він дуже дешево коштував. Він створювався переважно на ентузіазмі. У випадку з «Незламною» – це фільм, який вже потрапив в історію українського кіно, потрапив як дуже успішний кінопроект. Нічого подібного в Україні не знімалося. Підкреслюю, саме як бізнес-проект.
У художньому плані до фільму дуже багато питань, але з бюджетом приблизно у п’ять мільйонів доларів, з настільки широким прокатом на всій планеті. Це просто величезне досягнення. В Китаї, де виходить «Незламна», за рік випускається лише двадцять закордонних фільмів в прокаті. І у цю двадцятку змогла пробитися «Незламна» (останніми роками у китайському кінопрокаті на різних умовах демонструється близько восьми десятків іноземних стрічок на рік. – НСКУ).
Так, тут, зокрема, ідеологічне питання. Китайська публіка – вона дуже любить радянську епоху тоталітарного режиму, вони люблять Другу світову війну на екранах. Звичайно, це зіграло свою роль. Але якщо б це був неякісно зроблений фільм, він би туди не потрапив. Це досягнення. Супер.
Марічка Набока, Радіо Свобода, 17 червня 2015 року