Мирослав Слабошпицький: Народилася мода - дивитися українське кіно
07.03.2015
На відкритті кінотеатру українського фільму «Ліра» Укрінформ поспілкувався про перспективи кінотеатру і українського кіно із режисером Мирославом Слабошпицьким, «Плем'я» якого є однією з тих 50 вітчизняних стрічок, що формують репертуар закладу.
Олександр Борисенко, Укрінформ
- Ми побачимо в прокаті нові українські фільми, отже можна казати про певне пожвавлення вітчизняної кінематографії. Що дало йому поштовх?
- Ренесанс українського кінематографа припав, десь, на 2011 - 2014 роки. Фільми виходили, бо в кіно були вкладені гроші. А гроші - це, знаєте, таке паливо, на якому працює кінематографія. Промоція, підтримка, тижні українського кіно в інших країнах - це все важливо. Але це все є абсолютно непотрібним, якщо немає виробництва фільмів.
- Ситуація погіршилася?
- Уже майже рік, як виробництво кіно в Україні зупинене. 10 фільмів зараз перебувають у стані напівготовності, бо вони недофінансовані. Їх виробництво законсервоване. Можливо, вони будуть дозняті, а може - ні.
- Але ж в історії кінематографа є приклади, коли фільми знімалися роками, іноді десятиріччями. Чому це може зашкодити стрічці?
- Коли фільм стоїть - це дуже ризикована ситуація. Ну, наприклад, акторки можуть завагітніти, або проходить більше часу і актори старішають. А буває й трагічніше. Двоє акторів, які знімались у фільмах, уже загинули... Це Віталій Лінецький, який знімався у стрічці «Гніздо горлиці» (його роль відзнята). Він загинув до завершення зйомок. Олексій Девотченко, що знімався зі мною у фільмі «Моя бабуся Фанні Каплан», був убитий у Москві. Тобто, це ризикована ситуація.
- Та незаважаючи на це, на українське кіно є запит. Чим пояснити його популярність?
- Почалася якась, певно, мода в різних містах України. Можливо, ходили не завжди на якісні фільми, бо кінематографія не продукує тільки хороші стрічки, вона продукує різні фільми. Але з цього почала народжуватися мода ходити на українське кіно, дивитися українське.
- Хто ці глядачі?
- Люди, які почали ходити на українські фільми, - це доволі невеликий прошарок. І ходили глядачі на ці фільми тільки тому, що вони українські, з цікавості. Це люди точно молодші за мене, які народилися вже після СРСР. Тому, я певен, частина молоді буде зацікавлена і дивитиметься. Є приклади суто молодіжного українського кіно, скажімо, фільми жахів - жанр для молодих. Якщо згадати «Тіні незабутих предків», не обговорюючи художні чи інші якості, я так розумію, він доволі непогано пройшов у прокаті.
- Чи буде наш кінематограф конкурентним у прокаті?
- Українському кіно не потрібно конкурувати з американським, та це й неможливо, оскільки жоден кінематограф світу не конкурує з американським кіно по-справжньому.
- Як довго демонструватимуться фільми в «Лірі»?
- Для українського кіно американський варіант прокату (два тижні - і все) не є оптимальним. Тому ми маємо довший прокат. А значить, більше людей зможе подивитися.
- Які фільми, на вашу думку, можуть викликати найбільший інтерес у глядачів?
- Кожен глядач знайде щось своє. У світовій кінематографії є фільми, які збирають багато глядачів, а є такі, що розраховані на невелику кількість; є романтичні комедії, фільми жахів, є якісь арт-фільми. Тобто, український кінематограф у цьому розумінні дуже відрізняється від світового. Тут є сегментований ринок і кожен фільм мусить віднайти свою аудиторію, тому я не знаю, яка стрічка може бути найпопулярнішою.
- А все ж таки...
- Якщо назвати рекордсменів останніх років, то це фільм члена партії «Единая Россия» Федора Бондарчука «Сталінград». Серед українських - фільм «Поводир» зібрав багато глядачів. Сегмент такого героїко-патріотичного кіно, незалежно від того, чи воно є, так би мовити, проукраїнським, чи антиукраїнським, спрацював. Але цього ніхто не може вгадати наперед, тому що на популярність фільму впливає багато обставин.
- На який прибуток можна розраховувати вітчизняним фільмам?
- Ми розуміємо, що українська кінематографія загалом є збитковою. Самодостатніми є кіновиробництво Франції, Німеччини, Сполучених Штатів... І, мабуть, все. Кіно інших країн, так чи інакше, є збитковими.
- Яке майбутнє ви пророкуєте «Лірі»?
- Поки що це - експеримент, і ми дуже сподіваємося, вдалий. Тут буде продовжуватися життя фільмів. Насправді, «Ліра» - дуже цікаве культурологічне явище, оскільки 20 років Україна фактично не мала справжньої кінематографії. Як я вже сказав, українська кінематографія проіснувала три роки, і чи продовжиться її існування – це наразі під питанням. І для того, щоб у «Лірі» було що показувати через рік, фільми мають зніматися зараз. Тому це є культурологічний феномен, який вартий уваги і потребує вивчення.
Олександр Борисенко, Укрінформ, 6 березня 2015 року