Пилип Іллєнко: Або ми вводимо збір, або у нас не буде національного кіно
16.02.2015
Голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко в інтерв'ю РБК-Україна розповів про те, які права Держкіно отримало з прийняттям закону про заборону російських пропагандистських фільмів, перспективи українського кіно, плани щодо введеня спеціального збору на вітчизняну кінематографію та проведення реформ Національної кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка та про інформаційну війну з Росією.
Ірина Голод, РБК-Україна
– У держбюджеті на 2015 рік передбачено 74 млн гривень на розвиток українського кіно. На що може вистачити цих грошей?
– Фактично саме на програму створення фільмів в бюджеті передбачено близько 64 млн гривень. Але в цілому сума більша, оскільки передбачає й інші витрати: утримання апарату Держкіно, фінансування центру Довженка, фінансування Спілки кінематографістів, виплату премій ім. Довженка та грантів Президента, стипендії Олегу Сенцову, а також фінансування різного роду заходів, тобто фестивалів як в Україні, так і нашої участі у них за кордоном.
У минулому році після секвестру рівень співвідношення плану і факту з фінансування становив 46%, тобто менше половини запланованого. У зв'язку із загальним скороченням це призвело до того, що ми, по-перше, не змогли запустити в минулому році жодного нового проекту, за винятком грантів Президента, тобто не підписали жодного нового контракту. По-друге, фактично більшість тих проектів, які були розпочаті, зараз припинені, оскільки навіть невелике фінансування надійшло несвоєчасно і, відповідно, це зробило неможливою зйомку літньої натури і створило значні проблеми для кіновиробників.
Зараз у нас в цілому підписано договорів на суму близько 120 млн гривень. Ці проекти на різному етапі виконання, тому дуже важко говорити про початок нових.
– Тобто український глядач у найближчій перспективі зможе побачити досить малу кількість фільмів вітчизняного виробництва?
– Якщо не буде збільшено державне фінансування, то навряд чи вдасться в 2015 році запустити нові проекти. Хіба що за рахунок грантів Президента.
До прикладу, в минулому році за грант Президента був знятий один фільм, і 3 лютого відбулася прем'єра. Це короткометражний документальний фільм з ігровими елементами про початок творчості Олександра Довженка, називається "Олександр Довженко. Одеський світанок".
Я сподіваюся, його можна буде побачити на телебаченні. Ми зараз будемо спілкуватися з цього приводу з телеканалами.
– Розкажіть детальніше, які російські фільми і серіали можуть бути заборонені найближчим часом?
– 5 лютого був прийнятий в цілому закон авторства народних депутатів Миколи Княжицького та Вадима Денисенка щодо захисту інформаційного простору, де фактично розширюються повноваження Держкіно. Також є багато й інших новацій законодавства, які дають інструментарій для заборони цих фільмів з досить серйозними критеріями обмеження.
– Які основні?
– Вводиться критерій заборони фільмів, серіалів і будь-якого кіноконтенту, який містить популяризацію військових формувань, спецпідрозділів поліції Російської Федерації. Йдеться про всі фільми, що містять елементи пропаганди російських силових структур. Але це не означає, що фільм, в якому фігурує персонаж-представник цих структур, автоматично підпадає під заборону. Кваліфікуючою ознакою є саме наявність факту пропаганди, тобто глорифікація, створення позитивного іміджу. І це питання визначатиметься спеціальною комісією, яка діє при Держкіно.
Без удаваної скромності скажу, що почали цей процес саме ми, у Державному агентстві України з питань кіно, бо вже за півроку було заборонено близько 200 пропагандистських фільмів і серіалів. І це було наше рішення, і ми взяли на себе за це відповідальність.
Мені дуже приємно, що Верховна Рада України, депутатський корпус прийняв політико-правове рішення для того, щоб визначити ставлення до цього на законодавчому рівні. Це, безсумнівно, безпрецедентна подія в історії України. Я думаю, що дата 5 лютого буде знаковою для нас, тому що вперше на рівні законодавства були введені прямі заходи щодо захисту українського інформаційного простору.
Не можна бути незалежним, якщо ти в культурному плані повністю контрольований. І я глибоко переконаний, що якщо з наших екранів зникнуть російські фільми і серіали, ми через кілька років станемо самодостатньою нацією. Ми забудемо, хто такий Охлобистін, ми не будемо знати, хто такий Пореченков, ми навіть не будемо звертати уваги на його приїзд і кулеметну чергу, - в інформаційному плані для нас ця людина не буде відрізнятися від рядового терориста або сепаратиста.
А "Інтер" не буде показувати Кобзона, тому що редактори "Інтера" не будуть знати, хто такий Кобзон. От і все.
– Підозрюю, що на це може піти десятки років...
– Ні. Для цього потрібно не так і багато часу, повірте... Це як латинський вираз Sic transit Gloria mundi - мирська слава проходить дуже швидко. А більшість відомих людей думають, що слава тепер на все життя. Але як тільки вони зникають з інформаційного простору - рік-півтора і ніхто вже й не згадує про них.
– А які санкції передбачені за порушення заборони?
– Суттєві штрафи. За кожне порушення - до п'ятдесяти мінімальних заробітних плат.
– Що, на Вашу думку, робити телеканалам, які закупили російський контент?
– А що робити людям, які були мобілізовані, потрапили в донецький аеропорт і там загинули від рук російського спецназу або російських "градів"? Як жити зараз їх близьким та рідним?.. Чому ми говоримо про гроші, коли йдеться про людські життя? У нас зараз фактично триває неоголошена війна, нам зараз не можна мислити категоріями торгівлі, бізнесу. Зараз потрібно мислити категоріями національної безпеки.
У нас щодня гинуть люди, наші хлопці гинуть за територіальну цілісність, незалежність, суверенітет нашої країни. Ми повинні про це думати... І до речі, працівників Держкіно теж мобілізують - начальник одного з управлінь вже на полігоні готується до війни.
– Як змінилося співробітництво у сфері кіновиробництва між Україною і Росією після анексії Криму і військової агресії на Донбасі? Чи існує воно взагалі зараз?
– Співпраця існує на різних рівнях. Досі триває створення російських серіалів і телефільмів в Україні. Але, звичайно, вже не в тому обсязі, як раніше.
Наприклад, зараз на Берлінському фестивалі відбулася прем'єра ко-продукції України і Росії. Це фільм "Під електричними хмарами" Олексія Германа-молодшого, і це позитивний приклад співпраці... Це одна її форма.
Інша форма "співпраці", коли Росія сюди продає свій пропагандистський продукт і нав'язує нам свою ідею, яка прославляє російські спецпідрозділи, поліцію... А що це таке? Це створення у глядача, скажімо, певних очікувань і лояльності до цих спецпідрозділів, тому що там показані російські поліцейські, російські спецназівці, які, звичайно ж, є позитивними персонажами, вони борються зі злочинністю, захищають простих громадян, вони чесні і красиві. Ось і створюється такий собі імідж та очікування від таких підрозділів, а потім виходять люди-глядачі і кричать: "Путін, введи війська!", тому що вони думають, що введуть тих довгоногих жінок і чоловіків-блондинів з блакитними очима і чесними прямими поглядами...
Ви подивіться ці фільми - Ленні Ріфеншталь нервово курить в сторонці. І люди думають, що все добре і зараз прийде цей довгоочікуваний "руський мир", який асоціюється з усім позитивом. А потім приходить Гіркін і Моторола... В цьому плані ми програли не тільки інформаційну війну, ми програли культурний простір.
– Ні для кого не секрет, що в Україні відверто порушується законодавство в галузі авторського права. Що може бути зроблено щодо авторських прав найближчим часом?
– На жаль, це так, особливо це стосується Інтернету. А ще не було політичної волі, щоб боротися з піратством. Я думаю, що євроінтеграційний процес вплине на це питання і в цьому навіть не варто сумніватися, тому що це умова інтеграції з цивілізованими ринками - захист інтелектуальної власності. Для української кіноіндустрії дуже важливо навести в цьому лад, і це сприятиме розвитку та кінотеатрального прокату, і нових ринків - наприклад, легальних онлайн-кінотеатрів, - що дасть змогу досягти збільшення доходів від переглядів.
– За словами міністра культури, розвиток українського кіновиробництва вкрай потребує введення спеціального збору. Яка Ваша думка щодо цього?
– Ідея збору на розвиток національного кіно актуальна і правильна і, насправді, не нова. Перший раз вона з'явилася і була матеріалізована у вигляді відповідних проектів ще в 1992-1993 роках, коли в Україні діяв Державний фонд кінематографії. Тоді його очолював мій батько Юрій Іллєнко, який цю концепцію збору на розвиток кіно і розробив. Потім цей фонд було ліквідовано, і на деякий час ідея спецзбору відсунулася на другий план. Тобто цієї ідеї вже більше 20 років.
Я прихильник подібної стратегії і необхідності введення такого збору, оскільки це світова практика. У Франції вона була реалізована ще в 50-х рр., в Польщі - у 2004 році, і це призвело до бурхливого розвитку кіноіндустрії.
Це необхідний крок, без цього кроку я взагалі не бачу перспективи розвитку українського кіно, будемо називати речі своїми іменами: або ми вводимо збір, або у нас не буде національного кіно.
– Коли це питання може бути винесено на розгляд Ради?
– Найближчим часом проект відповідного закону, після погодження з міністерствами та центральними органами виконавчої влади, буде винесений на розгляд уряду, і, у разі його схвалення урядом, буде внесений у Раду.
– Хто повинен здійснювати адміністрування збору, а надалі займатися розподілом цих коштів? Хто повинен визначати його розміри?
– Розміри цього збору будуть визначатися в Податковому кодексі. Збирати його буде фіскальна служба. Розподіл, в принципі, вже передбачено чинною редакцією закону про кінематографію. 20 стаття передбачає введення такого збору, створення спеціального рахунку та відповідної ради, яка контролюватиме ці витрати. Рада також буде стверджувати, який конкретно проект фінансувати, а практичну роботу, реалізацію проектів та вирішення поточних питань, буде здійснювати Держкіно.
– Що буде зроблено найближчим часом для розвитку Національної кіностудії художніх фільмів ім. Довженка?
– Студію потрібно модернізувати, в першу чергу, як сучасну кіновиробничу фабрику. Зробити це можна лише за однієї умови, якщо студія буде реформована, у тому числі і на рівні її організаційно-правової форми. Відразу кажу: це не означає приватизацію, це означає відхід від такого рудимента радянської правової системи, радянської системи госп. управління, як організаційно-правова форма "державне підприємство". Це абсурдне утворення з абсурдного документа, який називається Господарський кодекс України. Господарський кодекс України ще можна перейменувати на "Совковий кодекс України" в економічному плані. У нашій країні існує Цивільний кодекс, який в достатній мірі регулює ринкові відносини.
Студія повинна бути господарським товариством. Нехай там буде 100% державної власності, хай корпоративні права управляються Фондом держмайна, а краще все-таки, щоб вони управлялися Міністерством культури або Держкіно як людьми, які мають відношення до галузі і розуміють, чим металопрокат відрізняється від виробництва фільмів, і, власне кажучи, тоді у студії будуть розв'язані руки. Має бути прийнято відповідне рішення. Ми розробили проект стратегії розвитку національної кіноіндустрії, яка опублікована на нашому сайті, і там це також передбачено.
– Чи впливатиме на діяльність Держкіно створене Міністерство інформації?
– Звичайно, буде впливати. Хоча конкретно нашу діяльність курирує міністр культури, і співпраця буде така ж, як і з усіма органами виконавчої влади, міністерствами, зацікавленими установами, державними підприємствами та організаціями. Якщо у нас перетинається предмет нашого регулювання, то, звісно, ми будемо співпрацювати.
– Скажіть, можливо, якісь країни мають намір зняти кінострічки на основі подій, які відбувалися на Майдані, в Криму і на Донбасі?
– Впевнений, що про Майдан обов'язково будуть знімати, адже це подія, яка змінила геополітичну ситуацію в світі, тому що на Майдані була поразка не Януковича, а Путіна, який в результаті порушив головні геополітичні принципи післявоєнної Європи. Тому, звичайно, всі будуть знімати на цю тему фільми, так само як всі знімають про Голокост, Другу світову війну, війну в Афганістані і про події на Близькому сході. Це така ж невичерпна тема. Вона дала масу емоційного матеріалу.
Будь-які бурхливі, переломні події стають предметом творчого осмислення. Але є й інше питання - це може відбуватися з пропагандистською метою, більш того, з метою нав'язування певних стереотипів, які є елементом інформаційної війни.
Наприклад, один з фільмів, заборонений нами днями, - бойовик, і начебто досить непогано знятий, але головний антигерой - міжнародний фінансовий шахрай. Його прізвище Сорс. Нікого не нагадує? Джерело його багатства - торгівля героїном у міжнародному масштабі, і він, як з'ясовується, брав активну участь, співпрацюючи з американським політикумом, у фінансуванні так званих "оксамитових революцій" 2003-2004 рр., зокрема в Грузії. І це говориться прямо.
– А ці фільми можна буде подивитися?
– Для аналітики?
– Припустимо.
– Думаю, що в Росії.
– В Україні є можливість пролобіювати тему Майдану в Голлівуді?
– От як раз 64-мільйонного бюджету буде достатньо, щоб організувати в Голлівуді одну вечірку з просування українського кіно, особливо враховуючи курс української валюти. Виходить, що весь бюджет українського кіно становить менше 3 млн доларів. Тому робіть висновки самі, чи є у нас така можливість.
– Чи буде в Україні заборонений показ фільму голлівудського режисера Олівера Стоуна про Януковича?
– Ви знаєте, ще не відомо, чи буде він знятий цей фільм.
– І все ж.
– Я не прихильник таких екстраполяцій: якщо б, та якби... Але якщо буде відповідний фільм знятий і комусь з українських дистриб'юторів або ТВ-каналів прийде ідея звернутися за прокатним посвідченням для цього фільму, в чому я дуже сумніваюся, тому що знаю, що зараз з їхнього боку теж є певне розуміння адекватності того чи іншого контенту, - ми будемо приймати рішення відповідно до тієї процедури, яку передбачає закон.
До речі, цей закон, який був прийнятий 5 лютого, також передбачає заборону фільмів, що пропагують спецслужби Російської Федерації, незалежно від країни-виробника. Ми ж розуміємо, що в глобалізованому світі завтра всі російські серіали виявляться зробленими, наприклад, в Швейцарії, і нам скажуть: "Чому це ви забороняєте швейцарське кіно?". Студія-виробник дуже часто є лише юридичною формальністю, і правовласниками багатьох у тому числі американських фільмів, які заходять на ринок України, є кіпрські компанії. А хіба Кіпр у нас кіновиробнича країна? Голлівуд, наскільки мені відомо, знаходиться не на Кіпрі.
Ірина Голод, РБК-Україна, 16 лютого 2015 року