В'ячеслав Кириленко: «Не всі переконані, що кіногалузь повинна фінансуватися виключно із держбюджету»
20.01.2015
Віце-прем'єр-міністр, міністр культури України В'ячеслав Кириленко дав інтерв'ю "Дзеркалу тижня". Зачіпалися і питання розвитку кіноіндустрії. Ось фрагменти інтерв'ю:
— Кіно в нас "реформують" циклами — щойно змінюється очільник Держкіно.
— Якісні реформи потрібні і кіноіндустрії.
— Притому що теперішні видатки на кіногалузь критично менші, ніж за попередньої влади…
— Тут парадоксальна обставина. Не всі (навіть у професійному середовищі) переконані, що кіногалузь повинна фінансуватися виключно з держбюджету. Адже кіно — це все-таки і бізнес. До того ж за великими коштами на кіновиробництво, які, як ви зауважили, виділялися в часи попередньої влади, тягнеться шлейф корупційних скандалів. Як наслідок — недовіра суспільства до чистоти використання державних вливань у національне кіновиробництво.
Тобто маємо ситуацію, коли потрібно заново переконати соціум, що навіть в умовах війни видатки на національне кіно потрібно збільшувати.
— Ви неодноразово зустрічалися з представниками нашого так званого "державного кіно". Зокрема з очільником кіностудії імені Довженка. Яка мета таких зустрічей? І що можна змінити на державних студіях, які, на жаль, перетворилися на судна, що сіли на мілину?
— Немає готового рецепту. Немає й миттєвої відповіді — що можна зробити, аби Національна кіностудія імені Довженка була відроджена й ефективно запрацювала.
Є символічне місце — сама студія, сад Олександра Петровича, є пам'ять про легендарне кіно, зроблене тут.
На цей час усі наші рухи для покращення життєдіяльності студії — лише косметика. А "далі" йти ніхто не хоче. Бо відразу постане питання зміни відносин власності.
Зараз маємо стовідсотково державну кіностудію, статус — Національна. Вона заборонена до приватизації. І противники зміни форми власності слушно вказують на гіркий досвід одеситів: там на студії справи не кращі, а навіть гірші. (Хоча в них є на 49% приватний інвестор).
Знаєте, я не впевнений, що на приватизованих студіях збережеться суто кінематографічний профіль. Втім, зараз головне — запропонувати механізми виживання: дати більше управлінських можливостей, більше фінансової самостійності. Зокрема і для студії Довженка.
— Коли говоримо про оптимізацію та економію бюджетних коштів, то в деяких діячів — уже кіногалузі — постає чергове слушне запитання, знову ж таки, адресоване вам: а для чого бюджетові України витрачати зайві гроші на структуру "Держкіно", коли можна обмежитися додатковим кабінетом для такої діяльності у будівлі Мінкульту на вулиці Франка? Мовляв, хай собі там сидять — час від часу щось "забороняють", адже від того, що є Держкіно, більше "кіна" з часом не з'явиться.
— Тут є традиція. Кінематографісти завжди прагнули певної самостійності. Можливо, навіть демонстративної. Відповідаючи вашим знайомим, які працюють у кіно, скажу таке: я не хочу відкривати ще одну лінію фронту, провокуючи тему ліквідації Держкіно. Вони працюють разом із міністерством, без нас вони не можуть приймати програмних рішень. Є питання, над якими ми спільно системно працюємо. Це, наприклад, питання збільшення надходжень до Спецфонду Держкіно — тих коштів, які підуть на українське кіновиробництво. Є також питання запровадження спецзбору на підтримку національного кіно. Хоча щодо останнього в уряді одностайності немає…
— "Поводир" чи "Плем'я"? Яка з цих двох стрічок вам більше припала до душі? Якій із них ви особисто віддали б "Оскар"?
— Це, безперечно, дві перемоги українського кіно. І мені прикро, що в медіа виникло протиставлення картин і двох наших талановитих митців — Олеся Саніна та Мирослава Слабошпицького. Мені особисто хочеться зробити все, аби запанував мир, аби Мирослав і Олесь, можливо, навіть попрацювали над якимось спільним проектом, хоча б як куратори.
"Плем'я", як відомо, має рекордну кількість міжнародних кінонагород. Це унікальний випадок, це престиж України. А "Поводир" — рекордсмен за касовими зборами в Україні. Це різні, але дуже талановиті фільми.
Олег Вергеліс, "Дзеркало тижня", 16 січня 2015 р., №1.
Повністю інтерв'ю В'ячеслава Кириленка можна прочитати тут.