В'ячеслав Кириленко: Якби не було Мінкульту, то вся гуманітарна сфера розлізлася б
18.12.2014
Катерина Аврамчук, theinsider.ua
Призначення В'ячеслава Кириленка на посаду міністра культури спровокувало скандал у культурному середовищі. Точніше, не саме призначення, а мовчання Кириленка, який за два тижні перебування на посаді не зробив жодної заяви щодо майбутньої діяльності відомства.
Через декілька днів під петицією з вимогами до новопризначеного міністра підписалось близько чотирьох сотень культурних діячів, активістів і журналістів. Проте ці вимоги були проігноровані.
INSIDER'у вдалося дізнатися, чому Кириленко не зберіг стару команду, що планує робити на новій посаді і що буде з законом про національний культурний продукт.
- Ви вже два тижні на посаді, але ще не зробили жодної заяви щодо програми діяльності. Чи буде нарешті якась прес-конференція, і чому, власне, не було зроблено жодної заяви?
- Прес-конференція буде, напевно, не раніше, ніж через сто днів роботи уряду. А зустрічі з пресою будуть регулярно під час заходів.
Що стосується діяльності міністерства, то я за потреби можу повторити своїми словами те, що записано в коаліційній угоді й у програмі діяльності уряду (сміється, - ред.).
- Все ж - чому не можна було зробити заяву про план діяльності Мінкульту? Людей ваше мовчання обурило.
- Тому що я працюю.
- Але ж у вас є прес-служба…
- Я можу, звичайно, перекласти частину таких функцій на прес-службу, але от ви попросили про особисте спілкування, і ми його маємо. Не бачу жодних проблем.
- Добре, ви згадали коаліційну угоду. Я її читала - там лише три пункти стосуються культури. Якщо ви реаліст, то розумієте, що потрібно повністю реформувати всю галузь. І ці три пункти – зовсім не відповідь і аж ніяк не план роботи міністерства. Розкажіть про своє бачення реформ галузі.
- Так, культурна політика повинна докорінно змінитися. Але це легко сказати і складніше зробити.
У програмі уряду ми записали лише три ключові рядки. Перший – створення стратегії української гуманітарної політики. Другий - підтримка українського культурного продукту. Третій – створення нових джерел фінансування.
- У цій ситуації у вас є вибір - або починати все з нуля, або продовжувати те, що розпочала попередня команда на чолі з Євгеном Нищуком. Чи будете ви якісь їхні ініціативи продовжувати?
- Якісь буду, звичайно.
- Які саме? Можете назвати?
- Можу, але не бачу в цьому потреби.
Багато хто запитує, який напрям у культурі головний? А я всім відповідаю: що кожен із цих десятків сотень клаптиків мистецько-культурного характеру має отримати увагу – чи то фінансову, організаційну, чи будь-яку іншу. Тому неважливих напрямів у Міністерстві культури немає.
Я буду підтримувати всі добрі починання, які взагалі були в цьому міністерстві за всі часи. А такі були завжди.
- Чи чули ви про таку ініціативу, як "Культура-2025"?
- Чув, звичайно.
- Як ви до неї ставитеся?
- Я ставлюся до всіх ініціатив позитивно.
Ми будемо розробляти стратегію української гуманітарної політики. Культурна політика буде основною складовою цього документа.
Реалізацією такого документа повинні бути конкретні закони, які дадуть гроші діячам культури для реалізації їхніх проектів. Зараз усі хочуть частину бюджетного пирога. При цьому ми знаємо, що на всіх його не вистачить. Ось цю піраміду ми повинні перевернути.
Дві третини коштів повинні бути власними надходженнями сфери культури, одна третина – бюджетне фінансування тих закладів, колективів, напрямів, митців, мистецьких проектів, які є обличчям країни, елементом престижу і впізнаваності.
Зараз – усе навпаки. 90% - це бюджетне фінансування, і всі, в тому числі люди з громадського середовища, прагнуть бюджетної підтримки. Але її на всіх не вистачає.
 |
| Фото: Максим Кудимець\INSIDER |
- Як будуть розподілятися кошти міністерства?
- Усе буде розподілятися на конкурсних засадах: мистецькі заходи, культурно-освітні, театральні проекти – все це повинно отримувати фінансування на конкурсних засадах, а не в ручному режимі: міністр кого знає - тому дав, кого не знає – тому не дав. Ця практика повинна піти в минуле.
- Ніхто не говорить про ручний режим. Але є така штука, як пріоритети. Чи розставлені вони зараз? Якийсь план роботи, крім тих трьох пунктів..?
- Ось, наприклад, класичний театр чи театр постмодерний? І те, й інше потребує підтримки. Я можу сказати, що щось із цього є непріоритетним? Можу лише сказати, що і те, й інше є однаково важливим для мене як для міністра культури, і тим паче віце-прем'єра з гуманітарних питань.
Тобто всі ті, хто вважає себе митцями, людьми культури, мають підстави і право звертатися до міністерства і розраховувати на підтримку.
- Двоє заступників міністра – ваші колишні однопартійці. Це Вітренко Андрій і Юрій Зубко. Чим обумовлене їх призначення?
- Це не однопартійці, а однодумці. Зубко вже працював певний час заступником міністра культури, має дві вищі освіти, був депутатом Київради. Це мій старий побратим іще з часів Революції на граніті. Але я не бачу в цьому нічого поганого. Це додатковий плюс.
Його призначено на посаду керівника апарату – за ним більшість бюрократичної роботи, щонайменше половина якої взагалі-то в Мінкульті не повинна бути.
Щодо Андрія Вітренка, то його призначено на посаду заступника міністра з питань євроінтеграції. Останні 5 років він працював у структурах Європарламенту та Єврокомісії. Він вільно володіє англійською і польською.
Я вважаю, що на цьому етапі я посилив керівний склад міністерства.
- Тобто нікого з попереднього складу міністерства, наприклад, Островську-Люту, яку вважають найкращим культурним менеджером країни, ви не хотіли бачити в себе в команді?
- Я нічого не маю проти колишніх керівників, готовий співпрацювати з ними і надалі, якщо в них будуть якісь громадські проекти. Але моє політичне рішення щодо команди було таким.
- Зараз ви суміщаєте дві посади – віце-прем'єр-міністра з гуманітарної політики і міністра культури. Вам не здається, що це заважатиме повноцінно виконувати обов'язки як міністра, так і віце-прем'єра?
- По-перше, я буду повністю віддаватися обом напрямам роботи, і вони дуже скорельовані між собою. По-друге, я вже маю досвід роботи в уряді, в тому числі й на посаді віце-прем'єра. Після цього всі роки в парламенті я працював у профільному комітеті з питань культури. Цю справу я знаю.
- Ви знаєте, чому в уряді вирішили об'єднати ці посади?
- Це визнання теперішнім Кабміном важливості культури і гуманітарної політики.
- Здається, навпаки. Виходить, що культуру позбавили окремого представника.
- А зараз хіба немає (окремого представника, – ред.)? (сміється) Віце-прем'єр – це просто додаткове навантаження. Я переконаний, що "чистих" віце-прем'єрів бути не повинно, вони також повинні бути водночас профільними міністрами.
 |
| Фото: Максим КудимецьINSIDER |
- Зараз говорять про скасування пільг для українських книговидавців. Вам не здається, що їхнє скасування вб'є українське книговидання? Їм і так важко конкурувати з засиллям російської літератури.
- Ми зараз саме працюємо над тим, щоби зберегти податкові пільги для книговидавців. Якщо не повністю, то значною мірою ще на один рік ці податкові пільги, думаю, вдасться зберегти. До речі, така сама проблема постала зараз і для кіно, яке також має пільги.
Але, в принципі, загальна політика уряду – і концептуально я з нею згоден – це політика відходу від податкових пільг і переходу до фінансового стимулювання і способів самофінансування.
Книги – не чавунні чушки, тому пільги для видавців треба зберегти. Але протягом року, на який можуть бути збережені ці пільги, нам треба запровадити протекціоністські заходи для української книги, бо вона не може на рівні конкурувати з російською. Тому ми повинні подумати, які це можуть бути загороджувальні бар'єри для російської продукції - чи мито, чи квоти, чи інші підходи економічно-адміністративного характеру.
Так само і з кіно: припустімо, є бажання фінансово-економічного блоку "різонути" пільги по кіно. Але якщо хтось каже про удар по пільгах – тоді ці люди повинні пристати на мою точку зору про запровадження спеціального збору на підтримку кінематографії.
Тоді пільги можна скасувати, бо з'явиться інше джерело надходження коштів. І цей спеціальний збір може адмініструватися під контролем громадськості і стовідсотково розподілятися на ті проекти, які в результаті гласного відбору будуть найбільш прийнятними.
- А що ще передбачає закон про національний продукт?
- Є декілька редакцій цього закону.
- Тоді яку точку зору ви відстоюватимете?
- 2008-го року я вніс законопроект про НКП, який був навіть прийнятий у першому читанні. Але потім поправками було вихолощено весь дух закону, і ми відмовилися від його ухвалення.
Зараз ми маємо проблему - в основі того закону були податкові пільги для національного культурного продукту. Здебільшого це були пільги на ПДВ, частково на прибуток, плата за землю. А зараз податкові пільги відпадають, можемо говорити лише про фінансові стимули. Думаю, ми можемо говорити про розподіл коштів, які йтимуть від державних лотерей, можливо, частини акцизів. Є варіанти.
- Є приватні видавництва, які створюють справді якісний український національний культурний продукт. Але, повертаючись до пільг, як це стосуватиметься їх? Не державних, а саме приватних видавництв.
- Та це будь-яких стосуватиметься. Незалежно від того, державна форма власності чи приватна. Це стосуватиметься всіх, хто працює у царині створення національного культурного продукту.
Бачите, тут буде момент формалізації. Він не дуже зручний, бо треба буде хоч-не-хоч визначати, що є національним культурним продуктом, а що – ні.
- А які критерії тут можуть бути?
- Країна виготовлення, авторство, хто розробник сценарію, постановки, декорації, де напрацьована ідея, де працює авторський колектив. Один підхід до музики, другий – до сценічної постановки, третій – до кіно. Кіно ми виводимо під окремий закон і окремий збір. А все інше повинно одержувати підтримку через закон про нацкультпродукт.
Я просто не бачу іншого ефективного виходу. Неефективний вихід є: знову сподіватися на кошти державного бюджету. Але ці кошти підуть на "мастодонтів", на великі колективи, які мають величезний штат.
А все решта має отримувати фінансування на конкурсних засадах, у перспективі на третину - з бюджету, на дві третини – з інших джерел.
- Зараз у нас велике засилля російського продукту: література, серіали, кіно. Чи буде щось робитися в цьому напрямі, аби якось змінити ситуацію?
- Наприклад, я збільшив би ввізне мито для "легкої" російської книжки. Але ми не маємо права цього робити. Ні за правилами Всесвітньої організації торгівлі, ні за директивами Євросоюзу, які ми погодилися виконувати, підписавши економічну частину Угоди про асоціацію. У нас дуже обмежені інструменти, ввізне мито точно не працює. Ми можемо квотувати – і то, як правило, це викликає невдоволення, в тому числі європейських партнерів, бо це - створення нерівних умов для конкуренції, опосередковане оподаткування.
Тому треба продумати заходи, але в умовах агресії Росії є підхід, вмотивований національною безпекою. Зараз заборонено фільми з Пореченковим і Охлобистіним. Я вносив іще в минулому скликанні ВР закон про заборону мілітарних російських серіалів, де вихваляються їхні солдати, "менти", їхня зброя, яка зараз на Сході і в Криму працює проти нас і вбиває наших людей.
Наскільки мені відомо, такий закон зараз внесено до нового парламенту. Думаю, його проголосують без питань, аби лише був внесений спікером на порядок денний Верховної Ради.
За підрахунками експертів, це щонайменше 30% серіального ефіру. Таким чином з'являється прогалина, яка, так чи інакше, заповнюватиметься нашими серіалами. Тобто телекіно зараз може отримати, по суті, потужний політичний імпульс, і розпочати кіновиробництво.
- Я так розумію: якщо ви погодилися на посаду міністра, то підтримуєте існування цього відомства. Хоча багато хто з вами в цьому не погодиться. Аргументуйте, будь ласка, необхідність існування відомства.
- Зараз, як і раніше, міністерство потрібне однозначно.
Бо якби не було Мінкульту, то вся гуманітарна сфера розлізлася б. У тому числі перестала б існувати у вигляді майнових комплексів. Нічого не було б – ні митців, ні місць, де їм працювати і т.д.
- Як на мене, то більшість митців, які представляють нас на європейському і світовому рівні, і так не мають ніякого стосунку до Мінкульту. Вони дають знати про Україну в світі, але це їхня заслуга, і аж ніяк не міністерства.
- Одне одному не заважає. Я згоден, що найуспішніші люди не потребують допомоги жодних міністерств. Але, наприклад, прості актори, бібліотекарі, музейники тощо саме цієї допомоги і потребують.
- Добре, а чи є вже зараз хоча б попередній список недержавних культурних подій, які Мінкульт планує підтримати? "Гогольфест", наприклад?
- Усі резонансні події повинні мати підтримку держави. Звичайно, якщо самі організатори цього прагнуть. Когось потрібно підтримувати фінансово, когось – організаційно. Все це потрібно публічно обговорювати в стінах міністерства.
Проте зараз ми в ситуації, коли бюджет міністерства на наступний рік учетверо менший, аніж цьогорічний. У 2014-му бюджет, грубо кажучи, був 2,4 мільярда гривень, пропозиція на 2015-й - 600 мільйонів. Це лише зарплати працівникам сфери і комунальні послуги. Який "Гогольфест" чи інші події? … Моє головне завдання – вийти хоча б на позначку в 2 мільярди гривень по загальному фонду. Цього має вистачити, щоб забезпечити зарплати, комунальні платежі і хоча б невеликий бюджет розвитку.
- Здається, ви цікавитеся кіно. Які останні українські фільми ви дивилися? Що сподобалося найбільше?
- Я бачив "Поводир", "Іван Сила", "Плем'я"… Скажу чесно, мені дуже сподобався фільм "Поводир" Олеся Саніна та "Іван Сила".
- Можете назвати три останні прочитані вами книги українських письменників?
- Зараз я дочитую книгу інтерв'ю Забужко з Ізою Хруслінською. Взагалі, Забужко майже всю прочитав.
Нещодавно також завершив "Лексикон інтимних міст" Андруховича. Ледь-ледь завершив (сміється). Якось я перестав сприймати такі фривольні тексти. Думаю: якщо в книзі є ненормативна лексика, то про це треба писати. Бо от, наприклад, візьме моя донька цю книгу і почне читати, а я проти того, щоб вона читала текст із ненормативною лексикою.
Читав майже всього Шкляра і Матіос. Взагалі я багато чого читаю.
- Якби у вас була можливість виступити на всіх телеканалах одночасно, щоб ви сказали?
- Я люблю Україну.
- І все?
- Так.