Мирослав Слабошпицький: Я «Титанік» в українському кіно, я тут Кемерон!
12.11.2014
Андрій Алферов, forbes.ua
Андрій Алферов поговорив з головним українським культурним ньюсмейкером року.
Тріумфатор Каннського фестивалю, українська драма «Плем'я», після недавнього «оскарівського скандалу» (коли від України на участь у боротьбі за головний американський кіноприз претендувало і «Плем'я», і «Поводир» Олеся Саніна, а в результаті фестивальним комітетом було делеговано фільм «Поводир»), продовжує мандри по світових фестивалях. Андрій Алферов, ведучий проекту «Підпільна імперія» на «1+1», зустрівся з режисером Мирославом Слабошпицьким − автором найтитулованішого фільму в історії вітчизняного кіно (більше 15 нагород; понад 70 кінофестивалів), і поговорив із ним про гірку і солодку сторони його світового успіху, реформу оскарівського комітету і про фільм, який буде наступним після «Племені».
− Я вже жартував, що тобі за кількістю нагород треба вручати «Оскар» як найтитулованішому українському фільму за всю історію українського кіно. Ці нагороди якось компенсують гіркоту, пов'язану з рішенням, наприклад, оскарівського комітету?
− Це завжди двояке відчуття: я дуже радий, коли отримую ці нагороди, але разом з тим щоразу відчуваю гіркоту. Бо нічого ж не змінилося! Перемога на BFI − Sutherland award − тобто, це, умовно кажучи, нагорода Британського кіноінституту за найкращий дебют, вона, звичайно, страшенно приємна для мене. Але ж оскарівська кампанія триває, а я в ній участі не беру.
У Лондоні я зустрів Олександра Роднянського, який отримував приз BFI за «Левіафан». І ця нагорода йде в скарбничку оскарівської кампанії «Левіафана». Приз «Племені» BFI − він теж, загалом, іде в оскарівську скарбничку, тільки цю скарбничку у мене забрали. Розумієш?
І я полечу в Лос-Анджелес презентувати фільм на American Film Market − це американський фільм-інститут, найбільша, найважливіша індустріальна подія, − як я полетів би його презентувати в рамках оскарівської кампанії. І призи якісь я отримую на невеликих американських фестивалях − це все теж відбувалося б у рамках оскарівської кампанії. Але, але… Тож скільки нагород я б зараз не отримував, всі вони − з присмаком гіркоти.
− Виходить, що та історія з Романом Балаяном (на початку нульових Держкіно забрало у Слабошпицького сценарій фільму про глухих і передало його для постановки режисерові Роману Балаяну. В результаті той зробив картину «Ніч світла». − Forbes) певною мірою тебе убезпечила від нинішньої ситуації? Бо тоді ти пережив, наскільки я пам'ятаю, нервовий зрив. Зараз ти, схоже, справляєшся краще.
− Я думаю, тут справа у віці. Це об'єктивні речі: ти живеш, набиваєш шишки. Через 14 років я зняв картину, і зараз можна ставити ці два фільми поруч і зіставляти, хто в підсумку переміг.
− Складається враження, що в експертів оскарівського комітету не вистачило розуміння, як правильно вибирати фільм, який має представляти країну на «Оскарі». Як, по-твоєму, повинен відбуватися цей відбір?
− Якщо зовсім просто, то в цю номінацію повинні потрапляти фільми, які підняли хороший розголос в американській пресі, і в американського дистриб'ютора, бажано. Тобто гучні фільми. Їх відбирають, а негучні − ні.
Я б почав із того, що звів би до мінімуму роль членів комітету. Правда, його тепер ще потрібно сформувати, адже старий розпустили. Що стосується правил відбору, то, по-моєму, національних оскарівських висуванців потрібно обирати через систему акредитованих фестивалів. Чим престижніший фестиваль, який обдарував тебе нагородою, тим більше в тебе шансів бути висунутим на «Оскар» від України. Така механіка відбору. А комітет би тільки збирався для того, щоб підписати необхідні папери. Або, там, щоб з'ясувати якусь складну ситуацію, коли відразу два національні фільми мають якісь значні призи Канн, Венеції чи Берліна. По-іншому просто не можна. Адже в людей різні смаки, уявлення про прекрасне.
− А цей «оскарівський скандал» і на Захід просочився?
− Ну звісно! Це ж дуже-дуже маленький світ, де всі одразу все знають. Знають, що в Україні через корупцію не висунули на «Оскар» фільм «Плем'я», тому що дві людини з комітету мають відношення до іншого фільму-кандидата. Це знають усі: директори фестивалів, куратори, відбірники, люди з фондів.
Французькі журналісти мене про це багато розпитували, коли я їздив на паризьку прем'єру. І це дуже вузький світ, тут все, власне кажучи, будується на репутації. Тут теорія «п'яти рукостискань» працює як ніде. А в Україні про це багато хто просто не знає, на жаль.
− А це правда, що після перемоги «Ядерних відходів» в Локарно тобі прийшла телеграма від прем'єра Азарова?
− Ну, так. Було таке. Тільки телеграма прийшла навіть не після Локарно, а після того, як «Ядерні відходи» отримали гран-прі «Кіношоку». Найбільше була шокована моя мама. Дзвінок у двері. «Хто там?» − «Урядова телеграма». Тому й «Плем'я» проскочило через всі пітчинги в Держкіно, що всі в мене вірили.
− А як влада нинішня відреагувала на твій Каннський тріумф?
− Вони цього не помітили. Ні, казали, що мені є телеграма від віце-прем'єра Олександра Сича, але я її не дочекався. Може, десь загубилася. Взагалі, історія з глухими − вона досить трагічна. Я вважаю, що взагалі країна довіку переді мною в боргу за цей фільм. Тому що після того як Держкіно забрало у мене і віддало Балаяну сценарій «Ніч світла», мені знадобилося багато років для того, щоб усе-таки реалізувати свій фільм про глухих.
− «Плем'я», наскільки я знаю від своїх друзів-французів, зараз дуже непогано йде в Парижі. Це почасти зрозуміло, знаючи, наскільки високою у Франції є глядацька культура. А що наш вітчизняний глядач?
− Ти не повіриш, але в українському бокс-офісі ми треті після «Той, хто пройшов крізь вогонь», з його дворічними показниками і «Тіней незабутих предків» Левицького. Ми треті! Хоча наш фільм вважається зовсім не для широкого кола глядачів, на відміну від вищезазначених. І це тільки в Україні. А «Плем'я» продано в 30 країн. Я жартував, що якщо в Україні фільм збере 1 гривню, це все одно буде плюс. Розумієш? Я грьобаний «Титанік» в українському кіно, я тут Кемерон!
Ми спокійно можемо прийняти виклик Леся Саніна (режисер фільму «Поводир», якого було висунуто на премію «Оскар» від України, запропонував влаштувати глядацьку дуель, щоб визначити найкращого. − Forbes). Їм доведеться дуже багато збирати грошей у національному прокаті, щоб у фіналі за загальними зборами з нами змагатися. Ми виграємо цю дуель, скільки б вони тут не зібрали. Тому що в нас уже 30 територій. І це число тільки зростатиме.
− Ясно, що ти ще якийсь час будеш зайнятий роботою з фільмом «Плем'я», але ж якісь думки з приводу нового фільму тебе вже відвідували?
− Я збираюся знімати кіно про Чорнобиль. Вже є готовий трітмент (попередній сценарій − Forbes). Я працював колись в агентстві «Чорнобиль Інтер Інформ» в 90-ті − це структура при МНС, і як репортер робив передачу «Надзвичайна ситуація» на телебаченні. З роботою було тоді складно, тому я весь Чорнобиль обійшов, облітав, обповзав, я сидів там тижнями. Тому я знаю Чорнобиль дуже добре – маю на увазі Зону − і Прип'ять, і все інше. Я знаю менталітет, психологію, особливий склад людей, які там. Я був частиною цих людей. І в мене є абсолютно унікальний досвід цього місця, і про це я збираюся знімати картину − про сьогодення. Я подумав про це, коли повернувся туди в 2012 році, подивився і побачив, що там дух незвичайний. Робоча назва фільму «Найкраще місце на землі».
Отже, Чорнобиль у найближчі два чи три роки займатиме моє професійне життя. Я почуваюся досить впевнено. Але коли я закінчу фільм про Чорнобиль, тоді... треба думати, який у мене там ще є досвід.