f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Мир вашому дому»: жодних ризиків на виході

07.11.2017

У фільмі Володимира Лерта всі стали заручниками питомо театрального матеріалу, який чудово наклався на декорації музею архітектури й побуту. Що зовсім не означає, що «Мир вашому дому» не вдався.

«Можна було зняти на плівку / цифру виставу театру Франка зі Ступкою в головній ролі. Бо фільм тягне на виставу з антрактом, а на фільм — не дуже. Актори хороші й театральні. В сценах “на вулиці” прочитуються театральні декорації», — письменник Андрій Курков на своїй сторінці у Фейсбуку дав, як на мене, вичерпну оцінку фільму Володимира Лерта «Мир вашому дому». Кінокритик Сергій Васильєв 26 жовтня, в день старту стрічки у прокаті, побудував на «театралізації» власну ґрунтовну рецензію. Зазначивши, зокрема: театральність у фільмі підкреслена, натуралізм костюмів і декорацій — археологічний, бо знімали в «застиглому Пирогові», ось і вийшла кіновистава. Яку можна слухати, заплющивши очі, мов програму «Театр перед мікрофоном», популярну на радіо в радянські часи.

Хоча він та інші фахівці не бачать криміналу в перенесенні театральної п'єси на великий екран. При цьому згадують «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Тома Стоппарда, «П'ять вечорів» Нікіти Михалкова, «Дорога Олена Сергіївна» Ельдара Рязанова. Театральний формат як художній прийом використовував і Геннадій Полока в забороненій одразу після виходу «Інтервенції» з Володимиром Висоцьким, Джо Райт у британській екранізації «Анни Кареніної» з Кірою Найтлі в головній ролі, аналогічних прикладів можна пригадати ще. Проте навіть не телевізійна, а саме театральна «картинка» стала вразливим місцем «Миру вашому дому», автори якої не ризикували нічим.

Письменники брати Капранови в соціальних мережах також стали кінокритиками. Точніше, зосередилися на детальних розборах сценаріїв побачених ними українських фільмів, вишукуючи в їхньому втіленні передусім «косяки». Але як ці аматори щодо сценаріїв, так і терті фахівці об стрічку Лерта розіб'ють собі лоба. Бо сценарій — єдине, до чого присікатися тут неможливо. Що відповідає заповітам великого Альфреда Хічкока: «Хороший фільм — це сценарій, сценарій і ще раз сценарій».

П'єса російського радянського письменника і драматурга Григорія Горіна «Поминальна молитва» створена на основі оповідань Шолом-Алейхема — такий псевдонім узяв собі Соломон Рабинович, народжений у Переяславі. З огляду на це та з урахуванням сучасних підходів Шолом-Алейхема правильно й коректно буде назвати українським автором єврейського походження. Тим більше, що твори, взяті Горіним за основу, написані на питомо українському матеріалі. Тож нічого дивного, що п'єса, яка в українській версії називається «Тев'є-молочар», уже за кілька років після прем'єри в театрі «Ленком» була поставлена на сцені театру імені Франка. І взагалі, ця трагікомедія мала дуже багату та вдячну історію.

 

Ось чому команда, яка взялася екранізувати п'єсу, нічим не ризикувала. Володимир Лерт і задіяні у фільмі актори мали в розпорядженні не сировину, якою є будь-який сценарій, а готовий, випробуваний часом та глядачами матеріал. Зарубати класику не піднялася рука ще на старті — коли 2012 року проект подавався на пітчінг Держкіно й виграв його. Текст Горіна треба було лише трошки скоротити, зробити технічну процедуру переведення його у звичний для сценарію формат — не треба навіть перекладати українською. Втім, переозвучувати задіяних у стрічці російських акторів таки довелося. Що, зазначу окремо, має позитивний ефект — грають не так актори, як вдало підібрані голоси. Але й це спостереження повертає до висновку: маємо на виході кіно, яке можна не дивитися, а слухати — і нічого при цьому не втратиш.

Ще одна подушка від ризиків утратити глядача — немає потреби переказувати сюжет. Є українське село, в якому мирно вживаються українці з євреями. Та в неспокійні часи початку ХХ століття спокій спершу порушує побутова справа — сватання заможного м'ясника Лейзера до доньки бідного молочара Тев'є, і Цейтл, як зведено в подібних сюжетах, кохає іншого, бідного. Потім втручається політика: воду каламутить революціонер Перчик, ретранслюючи ідеї Голді, іншій доньці терплячого Тев'є. А потім, після погрому, молочар зрікається доньки Хави, яка любить «неєврея» Федора й вихрещується заради нього. Всіх примиряє смерть дружини Тев'є й царський указ, який змушує євреїв залишити обжиті місця й перебратися за «смугу осілості». Проте й тут маємо пастку: історію знають передусім театрали. А оскільки вистава зі Ступкою була дуже популярною, завсідники театрів майже напевне підуть у кіно. Натомість далеким від театру глядачам, звичним до кінопереглядів, ані назва, ані бекґраунд нічого не скажуть.

Керівник компанії B&H Богдан Батрух пояснив своє рішення зайнятися прокатом «Миру вашому дому» тим, що авторам стрічки вдалося не зіпсувати п'єсу. Тобто, маємо чергове підтвердження тяжінню театру над кіно і, будемо чесними, його домінуванню, а отже — перемоги.

Найбільше питань — до персонажів, котрі показують революціонерів, — Перчика і безіменної дівчини в шкірянці та червоній косинці. Вона з'являється у сцені погрому, якого, за законами театрального життя, не показано, хоча можна було зробити сильно й страшно. Здається, такий персонаж претендував на кінематографічне вирішення епізоду, бо виглядає в гурті погромників стороннім тілом. Проте не взяли до уваги одну деталь — більшовики, а саме їх втілює дівчина в червоній хустці, не брали участі в погромах. Ба більше, вони всіляко засуджували таке насильство, ідеологічно сприяючи створенню загонів єврейської самооборони. Хоча до них входили переважно анархісти, котрі ставали бойовими групами вже більшовиків. Тут варто згадати Гріна зі «Статського радника» Бориса Акуніна (в телевізійній версії однойменного фільму Філіпа Янковського тема погромів і захисту від них є) та історію реального Михайла Винницького, він же — Япончик.

Але опустимо переконливу, на думку одних, і не дуже переконливу, на думку інших, акторську гру, незалежно від того, хто кого втілює. Важливіше інше: в кіно там намагається грати меншість. Наприклад, Віктор Андрієнко в ролі Урядника, чи Володимир Ямненко, який грає Степана, сусіда Тев'є. Показово, що за рамки театральної постановки намагаються вийти ці та інші актори, котрі виконують ролі другого плану. Провідні ж персонажі лише здебільшого промовляють репліки. Бо, вкотре повторюся, всі стали заручниками питомо театрального матеріалу, який чудово наклався на декорації музею архітектури й побуту.

Сказане вище зовсім не означає, що «Мир вашому дому» не вдався. Маємо добротне, з поваги до вихідного матеріалу й класики, перенесення п'єси на великий екран. І в часи, коли Україна не може собі дозволити повною мірою розділити кіно прокатне й телевізійне, однакові підходи до створення різного продукту — лише наслідок зростання та змужніння індустрії. Та все ж пропоную домовитися: не всяка, навіть максимально наближена до першоджерела екранізація, на виході справді перетворюється на кіно.

 

Автор тексту- Андрій Кокотюха;

Джерело: Детектор.Медіа.