День українського кіно–2017. Чим «ощасливили» кінематографістів
20.09.2017
Лариса Брюховецька, «Кіно-Театр»
Приблизно за місяць до Дня українського кіно–2017 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України «ощасливило» кінематографістів, які все своє життя присвятили творенню фільмів: виставило список підприємств, які рекомендовано приватизувати, серед яких і державні кіностудії.
Тому, як бачимо, підстав для святкування немає.
Наша молода держава ще 1993 року почала сприймати кіногалузь як баласт – і відмовилась її фінансувати. Держава та її громадяни зубожіли, а державні надбання йшли в кишені олігархів.
Відтоді минуло більше 20 років і, ясна річ, від байдужого ставлення урядовців до державних студій справи не поліпшились, кіностудії поступово занепадали, творче життя в них згасало. А український кінопростір заповнився іноземним продуктом.
І от найсвіжіший «сюрприз».
Тому замість привітання колег зі святом, з приводу цих намірів держави пропоную думку експерта: авторитетного економіста, генерального директора Національної кінематеки України Геннадія Станілевича:
«У нас є інфраструктура, якою володіє держава в культурній сфері, – музеї, театри, бібліотеки. А чому кіностудії туди не входять?
Недавно Верховна Рада прийняла закон і змінила правила гри, забувши, що в нас залишились державні студії, які треба фінансувати бодай на утримання майна. Щоби була мінімальна точка незбитковості.
Це ж ваша державна власність – тримайте її. Це ж база для створення фільмів. Якщо у вас є державна форма власності, великі площі, які треба утримувати і щоб вони виступали активами, а не пасивами, то треба утримувати.
Хто господар? Держава.
Це дуже добре, що держава збільшує фінансування кіновиробництва (хоча, вибачте: сотні тисяч гривень в обігу, а з прокату фільму отримують якихось десять тисяч гривень – це нерозумна трата коштів). Моя ж думка така: кошти повинні йти насамперед на підтримку інфраструктури державного кіно.
На викладачів – сьогодні вони працюють за копійки, на дипломні роботи студентів. А головне – виділяти кошти на якісні сценарії.
Якщо кошти державні, підприємство – державне, то й Міністерство, і Держкіно мають підтримувати таку установу.
Щодо приватизації студій.
Це не така проста справа. Щоб продати державну студію, треба все – землю, будівлі – зареєструвати. Це триває рік, потім проводиться аудит і передпродажна підготовка підприємства. Тільки після цього можна виставляти на продаж. Цим треба займатись поволі.
Якщо ж поспіх і це робиться швидше, аніж цього вимагає законодавство, то це буде порушенням закону. Тоді вже вірогідною є крадіжка і цією справою має займатись прокуратура.
В нас за Конституцією форми власності різні, але вони всі рівні, тобто ні для кого немає преференцій. Просто керівництву, яке займається культурною політикою, тобто Міністерству культури, треба задуматись і порахувати, які в їхньому управлінні є підприємства.Адже Фонд Держмайна має кількісний облік, а Міністерство – воно керує, спрямовує і виробляє політику.
Міністерство має порахувати і в той список, який фінансується державою, внести всі чотири державні кіностудії – кіностудію імені О. Довженка, «Укркінохроніку», Національну кінематеку й «Укранімафільм» та профінансувати з тих грошей, які виділяються на кіно».
Лариса Брюховецька, «Кіно-Театр», 12 вересня 2017 року