У передчутті «Оскара»
24.08.2017
Лариса Брюховецька, «Кіно-Театр»
Напередодні Дня Незалежності у ЗМІ заходить мова про імідж України у світі. Революція Гідності, анексія Росією Криму, війна на Донбасі, люди, які там гинуть, люди, які втратили свої домівки, – це та ціна, яку Україна продовжує платити за свою Незалежність. Інші країни це розуміють і подають руку допомоги.
Але імідж України у світі – це ще й її культура і мистецтво. І якщо в галузі легкого естрадного жанру, великий розмах якого в нашій країні сьогодні більш, аніж очевидний і приносить свої плоди (дві переконливі перемоги на Євробаченні), все благополучно, й на цей вид спрямовано фокус уваги усіх медіа, то мистецтво кіно, яке вимагає значно більших коштів і креативних зусиль, аніж естрада, особливого поступу поки що не виявив.
І разом з тим амбіції кінематографістів, котрі нині знімають фільми, скромними не назвеш. Вони мають на меті не завоювання глядачів, а фестивальні нагороди, а особливо прагнуть «Оскара». Років п’ятдесят тому про «Оскар» у Європі майже не згадували – це було внутрішнє змагання й ажіотажу у видатних майстрів не викликало. 1965 року вага міжнародного резонансу відомого кіношедевру Сергія Параджанова перевершила статуетки, що їх отримали тодішні переможці. А резонанс дивовижно нетипових фільмів Федеріко Фелліні був такий великий, що Голлівуд зваблював майстра італійського кіно, аби приїхав і зняв «Божественну комедію», на що той відповідав, що не зможе цього зробити в Америці, бо не знав як йому там дізнатися, в яких чоботях ходили флорентійські пекарі у ХV столітті…
Коли в Україні молоді дерзновенні митці знімали у Верховині «Тіні забутих предків», Роберт Стевенсон тим часом переносив на екран запальний мюзикл «Мері Поппінс» – улюблений жанр американців, і ця картина здобула найбільший успіх у глядачів (бокс-офіс – 45 млн. доларів). Наступний рік ще більший успіх – майже 80 млн. доларів – випав на «Звуки музики» Роберта Вайса. Як і в житті, в кіно американці цінують гумор, енергію, завзяття, волю до перемоги. І музику…
Якщо взяти волю до перемоги, то тут в нашому кіно йде цікавий процес і найбільше шансів з восьми цьогорічних українських претендентів на завоювання американської статуетки мають фільми «Жива» Тараса Химича та «Чужа молитва» Ахтема Сеїтаблаєва. Героїні обох фільмів підтверджують: перемагають значно сильнішого ворога сильні духом. Звичайно, в сенсі художньої вартості знак рівності між цими фільмами поставити не можна. А кого з восьми претендентів («Війна химер» Анастасії та Марії Старожицьких, «Dzidzio Контрабас» Олега Борщевського, «Жива» Тараса Химича, «Рівень чорного» Валентина Васяновича, «Микита Кожум’яка» Манука Депояна, «Стрімголов» Марини Степанської, «Червоний» Зази Буадзе і «Чужа молитва» Ахтема Сеїтаблаєва) обере наш Оскарівський комітет, дізнаємось через тиждень.
Лариса Брюховецька, «Кіно-Театр», 23 серпня 2017 року