«Головна роль»: у відображенні ялинкової іграшки
20.08.2017
Кінокритик Надія Заварова, Cultprostir про документальний фільм Сергія Буковського «Головна роль».
Вигадка набагато правдивіша і достовірніша за реальність. Це таке щастя зустріти фільм, в якому кіно не просто засіб розповісти історію, а образ мислення режисера і його єдино можлива лексика! Сьогодні все рідше зустрічаєш екранні історії, які не можуть бути розказані інакше, як мовою кіно. «Головна роль» Сергія Буковського – саме такий фільм, де документальність – не в фактах, а в виразності характеру; де щирість – не у відвертих зізнаннях, а в образах і мізансценах, де реальність – не в навколишній дійсності, а в найчистішій кінематографічній конструкції, в найзатишнішому місці для справжньої, талановитої актриси.
Головну роль в картині Буковського блискуче грає мама режисера, актриса Ніна Антонова. В її фільмографії більше шести десятків ролей. Однією з найзнаменитіших робіт актриси стала телевізійна картина «Варчина земля» (1969), знята батьком режисера Анатолієм Буковським.
«Головну роль» слід регулярно показувати молодим українським кінематографістам, нерідко впевненим в тому, що для документального кіно досить знайти колоритного персонажа і зафіксувати кілька його безпосередніх реакцій. При цьому у глядачів подібних стрічок зазвичай складається відчуття, що персонажі могли б стати героями ігрового фільму, а форма документального кіно обрана якщо не випадково, то є певним компромісом режисера, у якого народився надихаючий задум, але він так і не зміг з ним до кінця впоратися.
Фільм Сергія Буковського може показати молодим авторам, що документальне кіно починається не там, де вдалося зафіксувати реальність, а там, де зі шматочків смальти створена мозаїка екранної реальності, і в ній у всій своїй глибині розкрито людський характер.
У «Головній ролі» героїня готується до свого ювілейного вечора. Ми бачимо, як вона приміряє сукню, робить зачіску, дізнаємося, де знаходиться схованка з орденами чоловіка. Звичайно, Ніна Василівна не залишає без дотепного коментаря саму необхідність розкрити схованку глядачам. Удома вона читає старі записки, в яких докладно розповідала синові, де і яку він знайде їжу, повернувшись зі школи. Картопля, загорнута в ковдру, наполегливе прохання одягнутися в холодну погоду, важливе повідомлення про те, що на великому екрані будуть показувати «Щелепи» Спілберга, – цей літопис повсякденності, як світлотінь на полотнах Вермера, оживляє картину, наповнює її повітрям і точністю деталей.
На кладовищі, біля могили чоловіка, Ніна Василівна перетворюється на Джулію Лемберт з «Театру» Сомерсета Моема. На роботі, на знімальному майданчику, перед глядачами постає інша Ніна Василівна: зосереджена, така, що терпляче чекає свого епізоду, як справжній професіонал, ретельно готується до ролі – навіть якщо в ній всього кілька реплік.
Перед глядачами в повній мірі розкривається складний, суперечливий, дуже живий характер людини талановитої та іронічної, яка ставиться до життя без смирення, але з дивним терпінням, стійкістю і почуттям гумору. Оператор Анатолій Химич, вибираючи виразні деталі, ніби займається внутрішньокадровим монтажем життя героїні. Крупний план, іграшка, що говорить, бігуді, фен, стіл, фотографія, зошит із залишеними синові записками; репліка, яка набуває всього розмаїття і глибини смислів, тому що звучить, поки глядач дивиться у відображення в ялинковій іграшці. З цієї підкресленої фрагментарності складається гармонія екранної історії, яка веде глядача від часткового до загального і знову – до приватного, глибоко особистого. Раптом виявляється, що у Сергія Буковського та його мами абсолютно різні відповіді на питання, що схвилюють режисера – про ласку, любов, турботу. І в цій різниці інтерпретацій, в різниці трактувань власних вчинків і слів відкривається вся крихкість, все розмаїття людських відносин.
Ніна Василівна Антонова була на прем'єрі «Головної ролі» на Docudays UA: глядачі аплодували їй стоячи. А хіба можна інакше зустрічати актрису, яка зіграла головну і одну з кращих своїх ролей?
Надія Заварова, Cultprostir, 6 квітня 2017 року