Колір, час, віртуальність. Нові документальні тренди британців
29.07.2017
Під час найбільшого британського неігрового кінофоруму в Шеффілді, який проходив з 9 по 14 липня 2017 року, відбулася міжнародна прем'єра українського фільму «Ленінопад» Світлани Шимко. У своїй статті для Docudays UA режисерка розповідає, що нині «драйвить» у британській документалістиці і якими нововеденями порадував кінофорум цього року.
Символ ?
У каталозі фестивалю з'явилися нові інклюзивні позначки. Символ Венери ? для позначення фільмів, де основні ролі (режисуру та продюсування) виконували жінки, а також спеціальне позначення для фільмів на ЛГБТ-тематику. Зокрема, таким був фільм-відкриття – «Queerama» (2017), присвячений основним темам фестивалю – супротиву та змінам.
Doc/Exercise
А ще – ранкова зарядка. Щодня з 9 ранку протягом двох годин на великому вуличному екрані транслювався запис ритмічної гімнастики, схожий на відомі програми такого cамого типу в СРСР, та спонукав усіх приєднатися до здорового початку дня. Чомусь частина програми не стала популярною. Учасниці та учасники фестивалю наближалися до екрана лише з кавою в руках, проходячи повз, поспішаючи на ранковий кіносеанс або майстер-клас.
До слова, із численних майстерень на фестивалі найбільшим відкриттям для мене стала зустріч із британським режисером Пітером Ґрінеуеєм. Свою лекцію Ґрінеуей назвав «Where Next for Storytelling?», під час якої пропонував розробляти нову мову кіно. За його теорією кінематограф занадто підпорядкований тексту. Тому Ґрінеуей пропонує відмовитися від сценарію та експериментувати з формою кіно, шукаючи нових засобів структурування фільму. Такими засобами, на його думку, можуть бути, скажімо, кольори, час, списки (алфавітні, цифрові, тематичні).
Віртуальна чуттєвість
Окрім майстер-класів та пітчингів, я також намагалася побачити якнайбільше фільмів. Цього року на фестивалі в Шеффілді була доволі сильна конкурсна програма як серед коротких, так і повнометражних документальних стрічок. На окрему увагу зслуговує «Rat Film» (2016), де режисер Тео Ентоні вибрав неочевидну аналогію й через мишей показав історію расизму в США.
Традиційно для Шеффілдського фестивалю віртуальна реальність (VR) стала окремим фокусом. Проекти в цій секції представляли на чотирьох окремих майданчиках, кожен з яких спеціалізувався на різних форматах: ігри, інтерактивні проекти, кіно в 360°, фільми, які проектувалися на купол спеціально побудованого іглу. І до цих місць були найдовші черги.
Я помітила, що з’явився новий тренд представляти VR-проекти не як окремі одиниці, а як додаток до документального фільму. Наприклад, на фестивалі був фільм «Unrest» (2017) британської режисерки Дженніфер Бреа, яка розповідала власну історію боротьби з міальгічним енцефаломієлітом, більш відомим як синдром хронічної втоми. Разом із фільмом режисерка привезла на фестиваль також і VR-проект. Обидва отримали нагороди. Обидва пропонували з різного боку відчути досвід того, що насправді означає жити з таким захворюванням.
Світлина авторки
Світлана Шимко, Docudays UA, 29 червня 2017 року