У пошуках втраченої краси. Docudays UA про програму DOCU/ХІТИ
17.03.2017
Програмна координаторка 14-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA Вікторія Лещенко – про крихку красу життя у всіх п’яти фільмах програми DOCU/ХІТИ.
Вікторія Лещенко, Docudays UA
Немов під час величезних катаклізмів та масштабних людських трагедій тяжіння до прекрасного та піднесеного посилюється. Наче більше нема сил дивитися на огидні нутрощі життя – біль, бруд, кров, приниження та страждання ближнього, – доки воно не буде оприлюднено мовою високого мистецтва. Наче мета документального жанру полегшити надтравматичне завдання «дивитися», впускаючи до пекла крізь красу та монументальність раю.
Абсолютно магнетичний «Шторм» Татьяни Уесо – монтажне кіно, емоційна подорож жінок – жертв корупції та криміналітету в Мексиці. Такі жертви з народу тут звуться pagadores. Молода мама пригадує подорож крізь пекло: невинну, її позбавляють свободи та передають до рук злочинних картелів, перед якими вона нібито мусить «замолювати свої гріхи». Водночас це ще й історія працівниці цирку, юну дочку якої так само викрадено. Глядачі лише чують голоси оповідачок, та не бачать їх. Натомість на екрані пронизливо красиве роуд-муві: 2000 кілометрів автобусом від Матамороса до Канкуна показують країну, покреслену невидимими кордонами громадянської війни.
Гучний документальний дебют «Неправильні елементи» Джонатана Літтелла розпочав свій фестивальний марафон у Каннах. Його режиссер – автор не менш відомого роману «Благодійниці» та володар Гонкурівської премії Джонатан Літтелл – зацікавився нещодавніми трагічними подіями в Уганді. Там під час затяжної громадянської війни так звані партизанські загони викрадали дітей, промивали їм мізки та, накачуючи наркотиками, вчили «вбивати ворогів». Війна поступово вщухає, та за умовами реабілітаційної програми психологічно понівечені молоді люди змушені повертатися жити до колишніх осель, де мешкають також їхні колишні жертви. Зустріч – одне з найемоційніших місць у фільмі, що раз у раз відсилає до фільмів Джошуа Оппенгаймера.
«Я не твій негр» Рауля Пека – фестивальний фаворит, номінант на «Оскара» з цьогорічного шортліста. Раул Пек, відомий ігровими фільмами (The Man by the Shore, 1993), цього разу створив монтажне кіно, яке оживило незавершений літературний задум Джеймса Болдвіна. 30-сторінковий рукопис «Пам’ятай свій дім» (Remember this House), присвячений особливим друзям Медґарові Еверсу, Малколмові Ексу та Мартінові Лютеру Кінґу, так і не став книгою. Натомість синтезувався у радикальне та надзвичайно актуальне кінодослідження про боротьбу за права «чорних» в Америці – від Боротьби за громадянські права до #BlackLivesMatter. Для кіногурманів окрема родзинка – болдвіновські тексти начитує тарантiнівський актор Семюел Л. Джексон, а в кадрі – фрагменти з десятків класичних голівудських фільмів, що піддаються нищівній деконструкції ідеологій.
«Машини» Рагула Джейна – відкриття року, режисерський дебют, котрий миттєво увійшов до програм десятків першорядних фестивалів документального кіно та зібрав чимало призів. Гіпнотичної краси кадри фіксують щоденне виробництво на індійській фабриці тканин. Бруд, бідність, безправність – невід’ємні умови життя робітників, частина з яких навіть не сягнула повноліття. Промова директора у відповідь на запитання про всі ці жахи – сильний емоційний момент фільму – розвінчує останні ілюзії про перемогу людини над жорсткими законами капіталізму.
«Осяйне світло заходу сонця» Саломе Яші – другий документальний фільм Саломе Яші (дебютна робота Bakhmaro, 2011), здобув значні призи у Ньйоні, Їглаві, Загребі та на румунському фесті Astra. Предмет уваги режисерки – тихе провінційне життя селища очима його єдиної невеличкої телестудії. Камера телевізійників фіксує публічні урочистості, як то конкурс краси, весілля, політичні дебати. Наче за віковою інерцією ритуали публічні та відбуваються чи то на справжній, чи уявній сцені. Хоч частина старих традицій – порожні смисли, сповнені автоматичних рухів, вони лишаються незмінними. Актуальні ж запозичення виглядають як чудернацькі перекручення зі світу прибульців. Ця мікроскопічна трагедія змальовує стан грузинського суспільства загалом, яке, перебуваючи на великому роздоріжжі, завжди не проти весело погомоніти про це з сусідами за чаркою чачі.
На фото: кадр із фільму «Машини» Рагула Джейна
Вікторія Лещенко, Docudays UA, 16 березня 2017 року