«Оргазмічні конвульсії є надто слабкими...»
16.01.2017
Сергій Тримбач про стрічку Пола Верхувена «Вона», показ якої відбувся у Будинку кіно 15 січня 2017 року в рамках проекту Аліка Шпилюка «Мистецькі фільми в Будинку кіно».
«Оргазмічні конвульсії є надто слабкими…» Цю фразу говорить Мішель, героїня фільму «Вона» Пола Верхувена, щойно удостоєного у США двох «Золотих глобусів» – за найкращий іноземний фільм та за найкраще виконання жіночої ролі для Ізабель Юппер.
Про конвульсії Мішель (її і грає Ізабель Юппер) зауважує розробникам комп’ютерної гри, для яких вона, керівник компанії, суворий і навіть неприємний начальник – уже в літах, уже в тому віці, коли чоловіки не дуже схильні облизувать поглядом тілесні конфігури і фігурації. Ш-шас, нічого вони не знають про вікові особливості – 63-літня Ізабель Юппер грає жінку, якій десь під п’ятдесят і яка «ягодка оп’ять». А що, он її 72-річна мамка спить з 30-літнім мужичком і навіть збирається за нього заміж. «Вийдеш заміж – уб’ю!» – попереджає мамку Мішель, і їй віриш.
Віриш ще й тому, що її папінька – записний убивця, маніяк, який сидить, уже багато літ, у тюрмі за убивство людей і тварин. Телебачення не дає забути про папіка, висвітлюючи перипетії його конвульсійних спроб вийти на волю, хоч би і «в гроб сходя». Мішель вочевидь його ненавидить, бо ж це вічна тінь на її власному житті (одного разу ми бачимо, як на це реагують люди) – і разом з тим у їхніх душах щось таке однакове бовтається. І неоднакове, бо від однієї тільки звістки про візит Мішель татусько вішається в тюремній камері.
З конвульсії все і починається – з погвалтування. Гвалтівник у балаклаві – увірвався, зробив свою справу і тут же зник. Хто такий – про це може здогадуватися тільки кіт Мішель, який конвульсій не знає («Ти хоч би подряпав його!» – лагідне зауваження господарки). Згвалтував – і нічого, Мішель не викликає поліції, вона просто виходить на полювання. Просто очікує. Покладаючись на свій звіриний інстинкт.
І зрештою уполює гвалтівника – ним виявляється сусід. Який до того кілька есемесних листів надсилає – найобразливіший такий: «Для твого віку у тебе завузька щілина». Х-хе! Отут вони з Мішель і знаходять спільну мову – бо ж і їй хочеться гвалтувати і гвалтуватись, аби розширити простір чуттєвості, аби конати від конвульсійних задоволень. Зріла жінка, знає глибину почуттів і хоче дістатись їх дна: а ну, як вийде?
Зрештою, сусіда дрючком причмелить син Мішель, який невчасно з’явиться. Причмелить так, що пізнавач чуттєвих денець рушить на цвинтар. Його смерть на диво спокійно сприйме дружина – причмелена вже не дрючком, а церковними догматами (чи не тому нещасний сусід і пішов у ту чуттєву плавбу – подалі од скучних і нещирих повчань та істин).
І це я тільки частину фільмової сюжетики відтворив. 78-літній Пол Верхувен (у нас в такому віці кіно – повнометражне, ігрове – вже не знімають) відтворює конвульсії сучасного життя у їх дивовижній взаємопов’язаності і взаємосплетенні; втім, варто нагадати, що картина зроблена за романом французького письменника Філіппа Джиана).
Твориш зло (хоч би і у формі тієї самої комп’ютерної гри, яка ближче до фіналу усе ж складається – і Мішель результатом задоволена), провокуєш смерть і смерті, покликуєшся на насильство – свідомо чи підсвідомо, то яке життя ти програмуєш, яке? Несправжнє життя, з комп’ютера, «з-під пера» (один із чоловіків Мішель – письменник), з-під власного потурання інстинктам – базовим (найзнаменитіший фільм Пола Верхувена, як відомо, називається «Основний інстинкт») і другорядним.
Словом, сміх і гріх, гріх і сміх – така моя глядацька конвульсія, утворена внаслідок вібрування моєї глядацької ж щілини.
На фото: Пол Верхувен та Ізабель Юппер на зйомках фільму
Сергій Тримбач