Піонери, піонери, кінематографічної ери
03.01.2017
28 грудня 1895 року брати Люм’єри влаштували перший платний кіносеанс на бульварі Капуцинок в Парижі.
Сергій Тримбач
В Києві пропагандистом «Синематографа» французьких братів став театральний режисер та антрепренер Микола Соловцов. 14 грудня 1896 року в театрі Соловцова на вулиці Фундуклеївській, 5 (нині це театр імені Лесі Українки) відбувся перший сеанс того «Синематографа». Звідтоді показ фільмів відбувався регулярно.
Із підвищенням інтересу до кіно видозмінювалися і умови показу, з’являються спеціально збудовані кіно-театри. Ось погляньте (див. фото) на глядацьку залу кінотеатру Антона Шанцера (був такий австрійський підприємець) – розкішно, це справжній театр кіно. Окрім всього, зручні крісла, відповідного нахилу. У фойє грав оркестр, фільми так само озвучувались оркестром. Це вже не «кіношка», це для серйозної, небідної публіки з доволі високими культурними запитами.
Загалом на Хрещатику було кілька кінотеатрів. Режисер Суламіф Цибульник колись розповідала, що вона, дівчинкою, підробляла, переносячи, бігцем, коробки з плівкою з одного хрещатицького кінотеатру в інший. Вони стояли майже поруч.
Під час Другої світової війни всі кінотеатри на центральній вулиці столиці згоріли... (На місці «Кино-театра» нині КМДА). Вічна їм і вдячна пам’ять – в них народився справді культурний кіноглядач, без якого розвиток кіноіндустрії не уявляється можливим.
Саме такого кіноглядача, такої публіки нині не вистачає українському кіно. Одна із причин – наш кінопрокат в останні два десятиліття орієнтувався на підліткову свідомість, на людину із заниженим культурницьким інстинктом. Глядачі інших категорій були просто відучені харчуватись екранним продуктом в кінотеатрі – тепер от маємо...
На фото: «Кино-театр» Антона Шанцера. Глядацький зал. 1912 рік.
Сергій Тримбач