Українське кіно: кількість і окупність
25.12.2016
Антон Філатов, "Дзеркало тижня"
Кількість українських фільмів у прокаті впевнено зростає рік у рік. У 2014-му їх було 16, торік — 24, а 2016-го — 30. Однак окупитися щорічно вдається лише двом-трьом картинам. І якщо в попередні роки касовий успіх українських картин ще залежав від випадковості та кон'юнктури, то, починаючи з 2016-го, вкладені у фільм гроші повертаються виключно з раціональних причин.
У 2014 і 2015 рр. у прокаті окупилося по два фільми, один із яких був дорогою попкорновою копродукцією з Росією, а другий — документальним фільмом про Євромайдан.
Торік окупними стали стрічка про снайпера часів Другої світової ("Незламна" Сергія Мокрицького) та ефектна документалка "Все палає" Олександра Течинського. А позаторік — гламурна комедія "Кохання у великому місті 3" Марюса Вайсберга і літописний неігровий "Майдан" Сергія Лозниці.
Бокс-офіс "Незламної" та "Кохання…" виріс за рахунок широкого прокату в СНД та інших країнах. А "Все палає" і "Майдан" окупилися переважно за рахунок євромайданівського ентузіазму глядача в різних країнах (і доволі скромних бюджетів цих картин). На створення першої витратили всього близько 3 тис. євро, а на другу пішло приблизно 95 тис. євро.
Нинішнього року історія почасти повторилася. Найбільш дохідною вітчизняною стрічкою знову стала копродукція з Росією "8 кращих побачень" Марюса Вайсберга. Маючи бюджет 1 млн. дол., вона зібрала 7,4 млн. дол. у СНД. Стрічку знімала студія "Квартал 95", яка досі створювала повнометражні фільми виключно у співпраці з Росією. А першим їхнім "повністю-українським" фільмом стане комедія "Слуга народу 2". Її прокат стартував 24 грудня.
Оскільки всі проекти цієї студії окупаються, і цей фільм про вчителя географії (вчителя історії. — НСКУ), що став президентом, обіцяє виявитися другою комерційно успішною українською прем'єрою року.
Ще одним українським фільмом 2016 р., який вийшов у нуль, стала комедія Любомира Левицького #SELFIEPARTY (на фото кадр із фільму). За словами режисера, бюджет стрічки становив 2,15 млн. грн. Збори — 5 млн. грн. І ще 1 млн. грн. приніс продакт плейсмент. Фільммейкер відзначає, що зараз відбуваються продажі фільму в інші країни, за їх результатами можна буде говорити про прибуток картини.
Решта 27 українських прем'єр 2016-го далекі від того, щоб окупитися в прокаті. Один із головних вітчизняних фільмів року — анімація Манука Депояна "Микита Кожум'яка" — в українському прокаті зібрав 11 млн. грн. Це приблизно десята частина його бюджету (4 млн. дол.).
Мелодрама Тараса Ткаченка "Гніздо горлиці" з бюджетом 15,4 млн. грн. (вартість виробництва фільму склала 17,4 млн. грн. — НСКУ), за деякими даними, отримала від українського глядача 1,27 млн. грн.
Творці інших українських картин воліють не розголошувати результатів бокс-офісу. Нічого сказати?
Наступного року в прокат обіцяють випустити 35—40 українських фільмів. Інтерес до них не зросте на хвилі популярності Євромайдану. І російські кінематографісти вже не підтримають їх копродукцією.
Не прагнуть налагоджувати кінематографічну співпрацю з Україною і європейці. А глядачеві з інших країн вистачає картин, щоб не звертати уваги на наше кіно. Покладатися в такій ситуації залишається лише на власний ринок, обсяг якого змушує створювати кіно практично мінімальними коштами.
У зв'язку з цим у продюсерському вулику постійно дзижчить цифра 200 тис. дол. — приблизна мінімальна сума, якої досить, аби зняти нестидне кіно й при цьому не втратити можливості повернути бюджет.
Бюджет цілої низки вітчизняних фільмів істотно перевищує цю суму. І при цьому вони не заробляють у прокаті. Із прем'єр 2016-го до таких належать, наприклад, "Політ золотої мушки", "Жива ватра", "Микита Кожум'яка". (Бюджет "Живої ватри" становить близько 1,2 млн. грн., що є меншим від 200 тис. дол. — НСКУ).
Однак головне в цих картинах — не бізнес-модель. Набагато важливіші в них — творча й ідейна складова. Адже якщо такі "провальні", у касовому смислі, картини не винайдуть і не сформулюють власного стилю в кіно, якщо вони не перенесуть нашу реальність на екран, якщо не відкриють нових імен і нових локацій, — то нам ще довго доведеться дивитися ідентичні за стилем картини, зняті за голлівудськими або російськими кліше, в яких ми не пізнаватимемо наших реалій і в яких миготітимуть одні й ті самі обличчя.
А саме такими і є всі українські ігрові фільми, що в минулі роки "окупалися" в прокаті.
Антон Філатов, "Дзеркало тижня", 23 грудня 2016 року, №49