36 літ тому добровільно пішов з життя Григір Тютюнник
06.03.2016
6 березня 1980 року, 36 літ тому, добровільно пішов з життя письменник Григір Тютюнник.
Сергій Тримбач, голова НСКУ
То була приголомшлива звістка, у голову вона не вкладалася. Григір повісився…
Високий, міцний, чубатий, 48-річний і щоби сам, добровільно пішов із життя? Майже миттєво ствердилося: влада розправилася із письменником, який дозволяв собі бути самим собою і чхати хотів на ідеологічні потреби можновладців. Бо ж чого йому вішатися, та ще й одразу після присудження премії імені Лесі Українки?
Тільки невдовзі, коли став відомим зміст передсмертної записки, зрозуміли: ні, сам пішов. «Домучуйте когось другого, а все моє, що в мене є, спаліть». Хоча, коли вдуматися, виходить ще страшніше. Це написано рукою замордованої людини.
У 1974-му Тютюнник їздив до Москви на похорон Василія Шукшина, якого любив і шанував. Потому написав про те, що вразило найбільше в час прощання: «З виразу облич, по калині, по тиші я побачив, як народ уміє шанувати свого письменника. Бачив, як несли йому калину, він увесь лежав у калині, а якийсь хлопець тримав цілий калиновий кущ – як знамено. (…) Либонь, я вперше відчув, хто такий народ – без буденних дріб’язків, а народ як сім’ю, що ховає свого сина».
Похорон Тютюнника не був таким велелюдним, хоча прийшло багато людей. Так трапилося, що побіля могили на Байковому я опинився поруч Івана Миколайчука. Він увесь час ридав, хоч я й намагався щось казати йому заспокійливе. Уже потім не раз згадував цей епізод – може, Миколайчук відчував, що і самому невдовзі прийдеться пройти ту ж дорогу на цвинтар?
Пригадуєте, як починається оповідання Григора «Деревій»? «Як тільки тихі весняні повені зійдуть з лук та лугових видолинків, полишивши на молоденькій траві рудий слизькуватий мул, занесений хтозна-звідки, з яких земель, Данило Коряк, чоловік худий, цибатий, плоскогрудий, але широкий у кості – сорочка на його плечах розіп’ята, мовби кроляча шкурка на граблищі, в – лаштується в путь...»
Тихі повені весни ще й не одійшли, а письменник налаштувався у дальню дорогу. Не прийняв він ту брежнєвську зиму, ох, не прийняв... І поспішив-посмутив.
Григоре Михайловичу, де Ви там? Як Ви? Чи бачите, що робиться нині?
Краще не дивіться. Хай одпочине Ваша душа.
Хай одпочине.
Сергій Тримбач