Всі ми «бранці»
19.02.2016
Олена Чередниченко, «День»
18 лютого 2016 року у кінотеатрі «Жовтень» відбувся допрем'єрний показ документальної стрічки «Бранці» від ?Babylon'13 режисера Володимира Тихого. Ще один ракурс осмислення «зими, що нас змінила». Ракурс, у якому події Майдану надаються не тільки крізь бачення його активистів, а й тих, хто їм протистояв – вевешників. Транзитна тема фільму: 19-річний хлопець-протестувальник протягом року, що минув після Майдану, намагається розшукати свого однолітка – міліціонера, з яким він зіткнувся в останні, криваві дні Революції Гідності у Жовтневому палаці і якого переконав скласти зброю...
Дивилася я на екран, і постійно згадувала два «вевешні» епізоди, що сталися вже на Донбасі. Перший – у грудні 2014-го, коли ми зупинилися на одному з блок-постів біля Маріуполю. З'ясувалося, що бійці, які там стояли – з кировоградської міліції. Один з них, теж молодий хлопець, сказав: «Я стоял на Грушевского во время Майдана. С ТОЙ стороны. В оцеплении, охранявшем правительственный квартал от протестующих. Я был не против них – я просто выполнял приказ. Потому что давал присягу. А теперь мы все вместе воюем тут за целостность Украины».
Другий епізод стався у грудні 2015-го, в одному з прифронтових містечок, яке під самісіньким Донецьком і яке обстрілюється практично нон-стоп. Живе там жінка, що переїхала сюди з Курахова перед війною. І нічого вона у своєму житті крім цього містечка та Курахова довгий час не бачила. Почала розповідати їй про Майдан. Вона каже: «А мой сын тоже был на Майдане». Я зраділа: «Та ти шо?!» «Ага, – каже, – он во внутренних войсках служит. В оцеплении стоял». Я скисла. «Да, – продовжує вона, – стоял в оцеплении, а мы смотрели по телевизору, как их камнями забрасывали. Я себе места не находила, звонила ему, но он меня успокаивал: «Мама, не волнуйся, я в порядке». Ну, он же приказ выполнял. А потом вот это ж стали у нас собирать людей, чтобы в Киев на Антимайдан везти. Я и поехала. Мне все равно – Майдан, Антимайдан. Хотела сына увидеть. Ну и, если честно, Киев посмотреть. Никогда в нем не была. Подумала, когда у меня еще будет возможность столицу увидеть – да никогда, наверное, денег-то на такие поездки нет. Привезли нас, повели в Мариинский парк, мы там день постояли, я несколько улиц, которые рядом, посмотрела. Сына увидела. На следующий день нас уже обратно домой увезли».
…Дуже правильна та влучна назва фільму. Одні – «бранці» почуття власної гідності, духу свободи, пасіонарного спротиву диктатурі та бандитському мракобєсію. Другі – «бранці» наказів, вірності присязі, власного розуміння професійного обов'язку.
А всі разом ми – у полоні елітних шахових партій, що їх беззупинно розігрує влада, яким би не було її імярек.
Фільм «Бранці» – у прокаті з 25 лютого.
Олена Чередниченко, «День», 19 лютого 2016 року