Вночі з 8 на 9 листопада о 00:25 на «1+1» в «Арґументі-Кіно» – «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка
08.11.2015
Володимир Войтенко, «Арґумент-Кіно»
Вночі з 8 на 9 листопада о 00:25 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: знаковий фільм Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» та розповідь про західного українця як про непевний об’єкт кінематографічного бажання.
«Білий птах з чорною ознакою» – знаковий фільм епохи українського радянського кінематографа, картина, що належить до школи Українського поетичного кіна, – знаменита стрічка режисера Юрія Іллєнка, котру було зафільмовано на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка 1970 року.
Події фільму розгортаються від 1937 до 1947 року на Буковині, в Карпатах, у гуцульському селищі на кордоні з Румунією. Перед нами постає драматична, трагічна історія родини Дзвонарів, діти якої опиняються розтерзаними поміж державами та ідеологіями.
Лесь Дзвонар, голова родини, заробляє прикордонною контабандою. Для нього – це годинники. То й уся хата його в годинниках, що показують різний час. А чому так, відповідає: «Щоб не переплутати, коли влада міняється. Кожен раз, щоб стрілки не перекручувати. А так: одні – по-польськи, другі – по-німецьки, треті – по-московськи». На питання: «А хто ж це вас надоумив?» – Лесь Дзвонар відповідає: «Діти! Кожен за своїм часом до вітру бігає!»
Власне, таким є згорнутий образ фільму – розтерзаної поміж імперіями України, чиї діти століттями рекрутуються тими чи тими чужими силами у своїх інтересах. Лишень у сюжеті фільму протягом десяти років влада в гуцульському селі змінюється чотири рази, і людські життя стають предметом торгу й маніпуляцій чужинців.
«Білий птах з чорною ознакою», сказати б, має питомі ознаки ідеологічно витриманого компартійного кіна, де, зрештою, комуністи постають героями, а націоналісти, які прагнуть незалежного українського врядування на власній землі, засуджуються всім праведним світом. Але треба розуміти, що інших настанов та сюжетики кіно в підневільній Україні апріорі фільмуватися не мало шансів.
Тому перед свідомими своєї національної правди кінематографістами стояло завдання передати всіма можливими художніми засобами те, що могло подолати накинуті ідеологічні та політичні схеми. Як не було складно, але їм це, до певної міри, вдалося. Не випадково ця стрічка, щойно була створена, опинилася під загрозою заборони, хоча й на деякий час оминула її, бо отримала головний приз Московського міжнародного кінофестивалю.
«Білий птах з чорною ознакою» дарував глядачеві поетичну симфонію українського світу – і в його культурній повноті, і в політичній драмі. І вперше в кінематографі саме тут було виведено виразний образ бандерівця, який рішуче заявляє про ті, зрештою, зрозумілі й природні речі, з якими будь-кому важко сперечатися: «Це мої гори, я тут ґазда, і мені вирішувати, кому в цих горах жити». Очевидна антиімперська прокламація.
Задум фільму належить Іванові Миколайчуку, геніальному акторові, режисеру і, власне, співавтору сценарію «Білого птаха з чорною ознакою», що він прагнув розповісти про роз’ятрену драму свого краю, про трагедію, за влучним висловом, «народу під прицілом "Калашнікова"». Образ бандерівця Ореста Миколайчук писав для себе, але, зрештою, його зіграв Богдан Ступка, для якого ця роль стала знаковою кіноз’явою.
Принагідно ж у програмі демонструватиметься спеціальний сюжет, який підхоплює зачіпану тему. В ньому йтиметься про західного українця, так званого западенця, як про непевний об’єкт бажання українського кіна. І такий кут зору має очевидні підстави.
«Білий птах з чорною ознакою» створений класиками українського кінематографа – режисером Юрієм Іллєнком, сценаристом та актором Іваном Миколайчуком, неперевершеними акторами Богданом Ступкою, Ларисою Кадочніковою, Василем Симчичем, Костянтином Степанковим, Наталею Наум, зрештою, блискучим оператором Віленом Калютою.
Володимир Войтенко, «Арґумент-Кіно», 4 листопада 2015 року