Про «Червону королеву» та минуле без України
16.10.2015
Телеканал «Інтер» упродовж минулого тижня вперто повертав глядача до радянського «прекрасного дальока», показавши 12-серійну мелодраму «Червона королева».
Інна Долженкова, MediaSapiens
Сам фільм виробництва Fim.ua та Shnip можна вважати досить добротним байопіком про життя найвідомішої радянської манекенниці (так називалися в СРСР моделі) Регіни Збарської (в серіалі — Барської). Скажу більше — серіал повертає ім’я цієї жінки з небуття, адже про неї давно всі забули. Але важливо зрозуміти, навіщо це робиться. Підозрюю, що вся неймовірна розкіш створених радянськими модельєрами вбрання, аби показати клятому Заходу, що в СРСР теж є мода, подана в не менш шикарних інтер’єрах, потрібна була творцям не для екскурсу в історію 60–70-х років минулого століття з метою просвітництва.
Красиві люди в красивому вбранні, інтриги в світі моди, шалені пристрасті, подружні зради, вічне кохання, ну й усюдисуще КДБ, який додає перцю в існування головних героїв — що ще потрібно глядачеві, щоб на годину-дві забути про свої негаразди?
Та в цьому кіно, як і в фільмі «Высоцкий. Спасибо, что живой», людоїдська «контора глибокого бурения» виявляється досить вегетаріанською, відпускаючи головну героїню з-під свого нагляду. Тобто глядачеві вкотре транслюють тезу, що навіть нагляд КДБ — це не так страшно, адже контора ця захищала інтереси великої держави, і якщо когось тримала на гачку, то, розібравшись, великодушно з нього відпускала.
«Червона королева» органічно вписується в російський телевізійний тренд останніх років — показувати життя в СРСР виключно в ностальгійних тонах, щось на кшталт утраченого раю. І якщо для російського глядача цей тренд цілком органічний (іншого, мабуть, він уже й не визнає), то для українського — це чергова атака на дуже кволі паростки української ідеї самодостатності.
За логікою авторів подібних фільмів, навіщо «прагнути дивного»(брати Стругацькі), якщо в нашому спільному минулому все було настільки райдужно? А якщо це так, чи не варто спробувати ще раз, відновивши спільний дім — «русский мир»?
«Червона королева» — фільм надзвичайно витратний: самих оригінальних костюмів пошили тисячу. Повторюся — він у плані відтворення побутових деталей надзвичайно добротний, навіть скрупульозний. І саме це дає підстави розуміти: нам показують красиве життя в СРСР не просто так, а задля занурення в ностальгію за ним. За тими роками відносного миру й матеріального благополуччя, омріяної нині багатьма часами стабільності й зрозумілих правил гри.
І в цьому криється головна небезпека подібного кіно — воно не про майбутнє, яке з російського суспільно-політичного, а відтак і з мистецького зникло, здається, назавжди.
Український телеканал, що показує подібні серіали, теж обирає минуле, де немає України, а є лише великий-нерушимий Радянський Союз. І прагне глядача, який перестане ідентифікувати себе як громадянин України.
Інна Долженкова, MediaSapiens, 14 жовтня 2015 року