Kiev Media Week 2015: політичний без політики
19.09.2015
Організатори Kiev Media Week намагалися не дратувати можливих російських партнерів та замовників «необережними» висловлюваннями.
Галина Петренко, «Телекритика»
Цьогорічний Kiev Media Week намагався дистанціюватися від складних питань: лише бізнес, жодної політики. Але не вийшло. Причому політика вже заявила про себе там, де цього, здавалося б, точно не мало статися: на юридичному круглому столі «Нове і перспективне законодавство в галузі телебачення і медіа».
У круглому столі брали участь голова Держкіно Пилип Іллєнко, заступник голови Нацради Григорій Шверк, заступник голови правління каналу СТБ Анатолій Максимчук, юрист каналу «1+1» Ірина Стройко, директор «Star Media Україна» Ольга Пантелеймонова, маркетинг-директор провайдера «Воля» Вікторія Цомая, керівник податково-юридичної практики EY в Україні Володимир Котенко, директор із маркетингу Megogo Іван Шестаков, керівний партнер юридичної компанії Jurimex Юрій Крайняк, юрист Webkontrol Ліна Геворгян, а також Skype'ом – генеральний директор Хорватського аудіовізуального центру Хрвоє Хрібар та Людмила Клауссова з Чеської кінокомісії. Модерувала круглий стіл Євгенія Дербал, юридичний радник групи Film.ua.
Дискусія почалася досить звичайно: Пилип Іллєнко презентував чернетку законопроекту «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Нагадаємо, наразі документ, зокрема, передбачає:
- прямі державні інвестиції (80% від загального бюджету для кінофільмів та 50% – для серіалів);
- повернення з бюджету частини витрачених коштів (до 20% коштів, вкладених іноземною компанією-продюсером у зйомки на території України, та до 10% витрат на гонорари іноземних акторів та членів знімальної групи);
- запровадження збору з державних лотерей;
- встановлення мінімальної частки щорічних видатків на кіно – 0,1% загальних видатків Держбюджету;
- створення ради з управління коштами Державного фонду підтримки кіновиробництва, яка складатиметься з десяти осіб: половину з них призначатимуть державні структури, половину – громадські галузеві організації;
- збереження можливості 100-відсоткового фінансування за держзамовленням дитячих, просвітницьких, документальних, анімаційних фільмів і дебютних робіт;
- повернення ПДВ;
- стимулювання розвитку кінопрокатної сфери.
Слідом за очільником Держкіно виступав Володимир Котенко, який зробив огляд моделей підтримки кінематографії в європейських країнах. Найбільшу увагу він приділив поверненню частини витрачених коштів, оскільки, судячи з усього почутого під час зустрічі, саме цей інструмент найсильніше цікавив більшість її учасників. Окремо радимо звернути увагу на тезу пана Котенка про те, що фіскальна підтримка не створить Україні додаткової конкурентної переваги як території для зйомок у порівнянні з іншими європейськими країнами, а лише вирівняє нинішню конкурентну нерівність із ними.
«Фіскальна підтримка кінематографії існує в 17 європейських країнах, які використовують 26 моделей підтримки, тобто деякі країни комбінують по декілька її видів. Більшість країн практикують повернення частини витрат. Частина країн практикує податковий кредит: перш ніж повернути щось живими грошима, підприємству, яке претендує на такий податковий кредит, пропонується зменшити вже наявні податкові зобов'язання.
Фіскальна підтримка кіно та телебачення в цих країнах існує вже не один десяток років. Причому вона існує як у країнах, які давно стоять на ногах, так і в тих, які цього лише прагнуть. На мій погляд, це говорить про те, що такий формат підтримки – це новий спосіб роботи індустрії, який призвів до того, що тепер багато європейських компаній, які займаються кіно- та телевиробництвом, очікують і від тих, з ким вони хочуть працювати, таких самих способів підтримки. Тобто фіскальна підтримка і, зокрема, повернення частини витрат – це не просто спроба підтримати індустрію в Україні, тому що вона цього потребує. Це, скоріше, ліквідація тих конкурентних недоліків, якими характеризувався наш регуляторний режим, і приведення його у відповідність до практик, які – добре чи погано – але володарюють в тих країнах, звідки ми очікуємо приходу в тому числі інвесторів, партнерів», – зазначив Володимир Котенко.
На місці доповідача його змінила Людмила Клауссова, яка розказала про чеську систему підтримки кінематографії і, зокрема, про те, як відбувалося її становлення.
«Викликом номер один під час запровадження даної системи було переконати наш уряд у тому, що ці стимули принесуть користь економіці. У нас на це пішло п'ять років. Ми почали лобіювання стимулів для кіновиробництва в 2004 році. На той момент наша кіноіндустрія знімала кілька фільмів щороку, і уряд цим не опікувався і не визнавав кінематографію великим бізнесом. Тому ми почали пояснювати урядовцям, що собою являє чеська кіноіндустрія та який у неї економічний потенціал.
Ви починаєте в момент, коли Європа і світ розуміють, що таке кінобізнес і що він може дати країні, тому, можливо, у вас це не займе п'ять років», – зауважила Клауссова.
Естафету виступу в чеської колеги прийняв Хрвоє Хрібар. «Ми запровадили практику повернення частини витрат у 2012 році. Почали з малого: у перший рік сума всіх повернень складала $3 млн, у другий – $9 млн, на третій – $14 млн, а цього року вона підніметься до $30 млн (і 11 проектів). Від цього виграли і державний бюджет (отримав податки), і локальна кіноіндустрія (робочі місця). Цього року активність кіноіндустрії була такою, що ми навіть наймали спеціалістів зі Словенії, Австрії, Італії, Сербії, бо своїх не вистачало. Виграла і ключова індустрія в нашій країні – туризм: зйомки фільмів на території Хорватії дуже посилили просування нашої країни як туристичного напрямку», – розказав пан Хрібар.
Також він пояснив, що перший рік після запровадження грошових повернень був неактивним із погляду бізнесу, тому його відомство вирішило захистити себе від ситуації, коли один великий проект міг би взяти всі гроші: ввело ліміт повернень для одного проекту. Згодом цю норму змінили і ввели додаткову можливість для уряду робити спеціальне резервування сум під особливо великі проекти. Завдяки цьому «Ігри престолів», наприклад, змогли отримати з хорватського бюджету майже $2 млн.
Власне, Хрвоє Хрібар і став тією людиною, хто збурив аполітичний спокій українських юристів.
–Ми почали українсько-хорватську копродукцію – фільм «Носоріг». І ви розумієте, чому ми її не закінчили: це фільм Олега Сенцова. Чи знаєте ви щось про те, що відбувається з Олегом? Ми витратили кілька тижнів, пишучи листи до Путіна, щоби змінити цю жахливу історію і знайти краще рішення, – запитав він у Євгенії Дербал, модераторки дискусії від Film.ua.
– Дякую, – відповіла Євгенія Дербал. – На початку нашої зустрічі ми обговорювали наше законодавство...
– Скажіть мені щось про Олега.
– Можливо, Пилип Іллєнко це прокоментує.
Голова Держкіно, звісно, прокоментував, але враження склалося тверде: організатори Kiev Media Week вперто намагаються не дратувати можливих російських партнерів та замовників «необережними» висловлюваннями. Це повертає нас до самого початку медіатижня та прес-конференції, під час якої керівник StarLightMedia Володимир Бородянський та генеральний продюсер Film.ua Віктор Мирський оголосили про наміри продовжити знімати серіали для двох ринків – українського й російського.
Що це означає? Український рекламний ринок впав так сильно, що його учасники почали шукати альтернативні джерела доходів. StarLightMedia та Film.ua в якості такого джерела обрали українсько-російське спільне виробництво, сподіваючись, зокрема, що російський телевізійний ринок, який наразі також переживає не найкращі свої часи, в пошуках економії повернеться обличчям до українських виробників.
Що в цьому поганого? Існують побоювання, що усереднений для двох ринків масовий аудіовізуальний продукт так чи інакше штовхатиме українців назад в «обійми» Росії. Ці побоювання є значно сильнішими за морально-етичну сторону, до якої в цьому питанні апелюють зазвичай. А перспектива при цьому ще й повертати копродукційним російським компаніям 20% витрат із українського держбюджету виглядає цілковитим сюрреалізмом.
Що робити? Це складне питання й адресувати його слід не кіновиробникам: вони діють цілком у межах законодавства й використовують своє право вільно визначати власну бізнес-стратегію. Адресати цього запитання – люди, що визначають державну політику в сфері захисту інформаційного простору, а також усе українське суспільство. Адже всі ми однаково сильно хочемо жити в кращій країні, ніж вона є зараз.
Галина Петренко, «Телекритика», 10 вересня 2015 року