Прикарпатські студенти зняли короткометражний фільм для бійців АТО
06.09.2015
12 серпня 2015 року в Івано-Франківську презентували студентсько-волонтерський соціальний короткометражний фільм «Ми», повідомило Радіо Свобода.
Це розповідь про бійця, друзі і рідні якого вважали загиблим в АТО. В основу покладена реальна історія, про яку хотіли зняти 5-хвилинний фільм, а вийшов 30-хвилинний. Як зазначають автори фільму, «це розповідь не про АТО, а для військових з АТО».
За словами режисера і сценариста Родіона Волкова, у стрічці немає ні слова про політику, але ідея закладена у слові «ми».
«Ми не відділяємо себе ні від країни, ні від людей. Якщо нас бомблять на Донбасі, то бомблять і на Прикарпатті. Війна не може залишати людей мистецтва осторонь, бо всі ми в одному човні», – сказав першокурсник-режисер.
Автори і виконавці не є професійними режисерами, сценаристами, операторами і акторами. Головну роль зіграв студент Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, член «Народної самооборони», волонтер Віталій Заставний, режиссер монтажу та оператор – Павло Гаврилюк.
Зйомки фільму тривали п’ять місяців, на кошти меценатів. Фільм вважають «волонтерським проектом з підйому бойового духу наших військ на Сході». Розпочинали його двоє студентів, потім робили двадцятеро.
25-30 серпня шестеро учасників команди планували поїхати на Донбас, аби показати фільм українським воїнам в Маріуполі та на передовій. Там же планували збирати матеріал для майбутньої – уже документальної кінострічки.
У жовтні фільм прикарпатських студентів опублікують в Інтернеті.
Напередодні прем’єри режисер фільму Родіон Волков і виконавець головної ролі Віталій Заставний (на фото) розповіли Наталії Телех, UFRA про роботу над стрічкою.
Відколи існує кіностудія імені Добряка?
Родіон: Студія існує з січня 2015 року. «Ми» – наш перший фільм.
Віталій: Її названо на честь нашого викладача Олександра Яковича Добряка. Ця людина показала нам стежину, щоб ми вийшли на дорогу.
Як виникла ідея фільму?
Родіон: У мене був друг, який поїхав у зону АТО і пережив схожу на сюжет фільму ситуацію. Я написав тоді новелу, що переросла у сценарій.
Чи складно було робити фільм за нинішніх умов?
Родіон: Неможливо. Ми працювали ідейно.
Розкажіть про перешкоди.
Віталій: Наприклад, ми хотіли зробити масову сцену з дев'яноста бійцями й технікою. Мали знімати в Палаці Потоцьких та на Воєнці. Ми вже знайшли додаткових операторів, щоб зняти з багатьох боків, але тих, хто мав брати участь у постановці, відправили на ротацію, в Маріуполь. От вам і «глухий кут».
Родіон: А щоб знімати на Стометрівці, нас місяць ганяли по кабінетах різної важливості люди. Врешті-решт, дозволили, навіть пригнали кран. Але тут така ситуація – потрібно півлітра крові, а все закрито, неділя. В обміннику на Бандери не хочуть продавати. Викрутились завдяки кетчупу.
Ви казали, що плануєте бачити Канни і Голівуд в Україні. На вашу думку, скільки часу на це потрібно?
Родіон: Я мав на увазі, що більшість фільмів, які зараз знімають в Україні і по всьому світі, – це гроші заради грошей, і все. Вони мають можливість, бюджет, але іміджу заради сенсу в них немає. Ми спробували знімати заради сенсу без грошей. Тому, чисто по логіці, я можу сказати, що ми не можемо зрівнятися з Голівудом, але, принаймні, маємо такі наміри. І то років через двадцять, якщо знайдуться такі ж самі «дурні», як ми, котрі робитимуть неможливе.
Чи мали ви підтримку від держави?
Родіон: Ми спробували, але у вас питання риторичне.
Що означає студентсько-волонтерський фільм?
Одна людина дійсно була професійним актором (Станіслав Білий), решта – волонтери. Наш фільм специфічний. Його цільова аудиторія – люди, які були в АТО, або в тому «варяться». Вони цей фільм розуміють. Як до нього ставитимуться люди цивільні – не знаю. Проте, я впевнений, що потрібні люди його сприймуть і зрозуміють.
Які були критерії відбору акторів?
Родіон:Щоби люди розуміли цю проблему, усвідомлювали свою відповідальність і високо ставили основну ідею.
Що для вас означає слово «Ми»?
Віталій: Це ті, кого я люблю, кого готовий захищати.
Родіон: По фільму, кожна людина, яка їде на Схід, їде не заради себе чи заради вигоди. Вона їде тому, що хтось сидить дома, варить їсти, на неї чекають друзі.
Віталію, як ви вживалися в роль? Чи були люди, з якими ви радилися щодо неї?
Віталій: Дуже з багатьма людьми говорив про це. Можливо, це закладено всередині, але не можу сказати, що ця роль була мені важка. Від початку АТО я вже був у самообороні. Мабуть, воно чекало, щоб ми зустрілись з Родіоном і його новелою на дві хвилини, яка переросла у фільм на тридцять хвилин.
Тобто сценарій змінювався в ході зйомок?
Віталій: Так, бо коли ми зняли картину і подивились її, то зрозуміли: чогось не вистачає для її повноти. Тоді сідалося, додумувалося все необхідне, аби вийшов справді добрий фільм.
Як знайшли операторів та інших людей, які працювали над фільмом?
Родіон: Випадково – а вони згодились працювати на ідею та перспективу.
Ви плануєте презентувати фільм в інших містах?
Родіон: Після презентації у Франківську думаємо їхати з ним на Схід.
Віталій: Фільм готували для Сходу, а не для міст. Так склалося, що ним зацікавились у Франківську. Коли ми починали, допомоги не було, а от тепер зацікавились.
Ви з кимось радились, як варто поставити фільм?
Родіон: Якби я спробував по-справжньому зробити війну і додати своїх вражень, я був би справжнім дурнем. Там є погляд цивільної людини. Ще й сентиментальний трішки. Якби актори були на Сході, вони б не мали таких емоцій, як прості люди. Вони не змогли б дивуватись.
Це фільм про АТО, але події відбуваються у Франківську.
Родіон: Це фільм не про АТО, а для АТО, ми відкриваємо ці події через вариво війни. З самого початку мав бути зображений наступ по всій Україні, але ми вирішили зробити без пафосу і популізму. Зовсім просто. І назва у нас проста – «Ми».
За матеріалами Радіо Свобода та UFRA