Бувальщини про Івана
17.06.2024
Hanna Putova
Historian, archivist, documentologist, book designer.
83 Івану. І 16 років нашому сайту. Це фото - з Гостиного двору. Йому 12 років. Зробив ці афіші Вадік Toropov , коли я організовувала перегляди фільмів з Іваном просто неба у Гостиному.
Коли помер Ступка, на «Білого птаха» прийшло стільки людей, що вони ледь вміщалися на подвірʼї. Цю саморобну афішку тепер я тягаю з собою - з квартири на квартиру. Є в мене і відбиток з оригінальної авторської плівки, який подарував покійний приятель і співробітник "Укрінформу" Вова Полховський. Знав, що мені це потрібно. Знав, що лише я заціню.
Половина з тих, з ким ми робили тоді проєкт, тепер за кордоном. Половина - тут. Багато хто на фронті. Проєкт був і лишився маленьким, але лише зараз став давати плоди, до мене стали приходити, писати, казати, що мій сайт - найкраще джерело інформації про Івана. Як сказав давно Олекса Bondarenko, "Бо Миколайчук ... це Миколайчук", маючи на увазі, що пам'ять про нього ми мусимо зберегти, незважаючи на жодні обставини.
Я пам'ятаю рік (дуже давно), мить, коли він це сказав. А що для нашої медслужби тренажери прийшли завдяки пану Олександру Мельничук - то це взагалі, я вважаю, справа Івана. Адже з паном Олександром ми за місяць до повномасштабки метикували, як зробити чорторийський-чернівецький сайт про Івана і поєднати його з нашим. Аж тут бахнуло і довелося займатися зовсім іншим.
Якось Марина Sychenko сказала мені, що якби не було нашого музею, вона б працювала у музеї Миколайчука (якби він був, той музей). То й не дивно, що Іван і до Маринки прийшов, бо постер з нашої виставки про Параджанова, величезний постер з Іваном у ролі Івана, тепер охороняє Марину.
Книгу про Миколайчука Сергія Trymbach я ледь не замовила у ніч на 24 лютого 2022 р., але вчасно зупинилася, замовила аж потім, у липні. Це була моя перша замовлена книга після початку великої війни, яка стала для мене знаком, що мушу далі лупати сю скалу.
В минулому році попрощалися ми з Марією Євгенівною, але я нагадаю колись нашій дитині, як вона у свої три роки ще встигла дати трояндочку тій самій Марічці, й та сказала їй: "Дякую, сонечко!"
Все це - Іванові переберії, бувальщини про Івана, який пішов, коли одні з нас були дітьми, або підлітками, а інших ще не було, але який збирає і збирає нас до свого великого столу так, ніби ми - його сім'я.
Приходьте на нашу сторінку Іван Миколайчук.
А сайт і далі працює, хоч зараз я мало його поповнюю: http://mykolajchuk.com.ua Дякую Григорію Kolomytsev за те, що він як надав свою платформу під час майдану, так і лишається 10 років нам вірним.
Вибачте, що мало встигаємо. Просто всіх нас розкидало, і лишилися в кінці, як завжди: Розенкранц і Гільденстерн. Або Цап і Фабіан.
P. S.
Принагідно нагадую, що на честь цього знаменного дня можна зайвий раз задонейтити на Котиків. Номер картки - у коментарях. Я робила цей пост не заради чергового збору. Лише заради нашої пам'яті про Івана. Тому все, що сьогодні прийде, я вважатиму дарунком ЗСУ від нього.