Кінорежисеру Миколі Рашеєву – 80!
12.04.2015
Микола Рашеєв: «Меня обвиняют в том, что я далек от реализма, что в своих работах занимаюсь гротеском, эксцентрикой, фарсом и т.д. А в нашей жизни, по сути, происходит то же самое».
Кінорежисеру Миколі Рашеєву 8 квітня виповнилося 80 літ. Де він у ці дні – не знаю, не відаю: його телефон відключено. Швидше за все – як і п’ять літ тому – «злиняв», до дітей і онуків.
Я познайомився з Миколою Георгійовичем 1976 року, коли він ставив фільм «Театр невідомого актора», за повістю Юрія Смолича. Дозволили йому працювати над картиною не одразу – надто вже проштрафився він «Заячим заповідником» (1974), сатирою на радянський спосіб життя. Замахнувся на «святе»… Добре, що Смолич тоді був у фаворі, очолював Спілку письменників, то ж, зрештою, картину запустили. З Єлєною Камбуровою, співачкою і актрисою, Віталієм Шаповаловим, Євгенієм Лєбєдєвим, Міхаілом Козаковим, Михайлом Голубовичем… Про театральних акторів, чий талант покладено на олтар революції. Пафос є, одначе його загорнуто в сувій карнавалу, винахідливої фантазійної гри…
Всі ми тоді полюбили Рашеєва за фільм «Бумбараш» – яскравий, сміливий, винахідливий, напоєний піснями й гумором. Про громадянську війну, коли усе перекинулось догори дригом і ніяк не хотіло вкладатися заново. Не виключено, знайдеться сьогодні ентузіаст з палаючими очима, – з отих, що застав Богу молитися, так і він лоба розіб’є – який запропонує заборонити «Бумбараш»: за «пропаганду комунізму». Просив би дуже не турбуватися ім’ярека – немає там пропаганди. Є історична іронія, пересмішництво, ексцентрика тієї самої історії. Зрештою, це просто здорово – вигадано, знято, зіграно.
До речі, тодішні «непускателі» (безсмертний персонаж Довженків із «Загибелі богів») зупинили роботу над фільмом, запідозривши, що «воно не теє», не туди б’ють режисьори (там ще був аксакал Аркадій Народницький), не тії пісеньки співають. Мовляв, цирк якийсь, а не героїчні будні битви за ідеали революції… Порятував син автора літературного першоджерела, Аркадія Гайдара, який посвідчив: батько саме такі пісеньки й любив.
Фільм знімався як телевізійний, то ж побіля телевізорів його і спіткав шалений успіх. Досі в пам’яті набитий дощенту зальчик в університетському гуртожитку, і як ми підспівували слідом за Валерієм Золотухіним, як підтанцьовували: живе, справжнє кіно! Хтось би нині згадав ці традиції і поставив, скажімо, фільм про події революційні (хоч теперішні, хоч давноминулі) у такий от спосіб. Та я й зараз наспівую «Дрожи, буржуй, настал последний бой…» – не боячись люстрації.
Далі були «Королі і капуста» (теж далеко не одразу дозволили екранізувати сатиру О.Генрі, сатира навіть на буржуїв сприймалася з підозрою – кого от сей іронік-«політичний дальтонік» тримає в фокусі?), «Яблуко на долоні», «Розсмішіть блазня»… 1991 року Рашеєв дещо міняє оптику і ставить «Оберіг», за повістю «Самотній вовк» Володимира Дрозда. Сам режисер сутність фільму визначив так: «Це картина про метаморфози, які відбуваються з людиною. Мовиться про те, що люди почали перетворюватися на вовків. Запалюються вечірні вогні, і… вселенське виття. Воно лунає з усіх будинків і тисне на місто…»
З тих пір у Рашеєва непогамований творчий голод, кілька його проектів (зокрема у жанрі мюзиклу) так і не було реалізовано.
А недавно у нашому Будинку кіно показували «Маленький шкільний оркестр» Рашеєва і Олександра Муратова. Заборонений 1968 року. Бо там історія якогось стихійного оркестру, підозрілі юнаки і юнки, що викликали в «непускателів» асоціації з чеськими подіями (якраз радянські танки увійшли до Чехословаччини)… Таких історій у Рашеєва чимало, на жаль.
П’ять літ тому його запитали, чому не відзначає ювілей? Відповідь була така: «Я не заховався від усіх. Я заховався від часу. Я з іншого часу. Мій час закінчився».
А от і ні, дорогий Миколо Георгійовичу! Дивлячись Ваші фільми, слухаючи Вас – про час забуваєш. Як і будь-яке справжнє мистецтво картини Рашеєва (в тому числі й ті, де він автор сценарію) живуть у великому часі.
Сергій Тримбач