Що записано в книгу життя? Революція крізь призму кінематографа
03.03.2015
18 лютого 2015 року в «Кінопанорамі» відбувся показ короткометражних фільмів українських студентів під назвою «Вибір майбутнього. Студентське кіно про Майдан».
Марія Приходько, КИЇВ1
«Вибір» поєднав три стрічки: документальний кіноальманах «Чорний зошит Майдану», документальну стрічку «Громадянин» і художній короткий метр «День жалоби». Показ здійснювався за сприяння громадської організації «СУК» (Сучасне Українське Кіно). Усі зібрані під час показу кошти – понад три тисячі гривень – були передані адміністраціям кінотеатрів «Жовтень» та «Кінопанорама» як благодійні внески на усунення пошкоджень, завданих нещодавніми пожежами. У планах організаторів заходу – масштабний просвітницький тур містами східних регіонів країни з метою висвітлення теми Революції гідності.
Що об’єднує ці фільми? Феномен Майдану. Майдану як неформального народного руху, революцію цивілізаційного вибору, свідчення наявності громадянського суспільства і як демонстрацію впевненості у здатності створити свій, питомо український, проект майбутнього. Кожна стрічка по-своєму розповідає про Майдан. Глядачі мають змогу подивитись на минулорічні події очима не тільки молодих режисерів, а й їхніх героїв, оцінюючи революцію з різних ракурсів. Перед нами – зріз поглядів і сприйняття молодих кінематографістів, чиї стиль і бачення визначать якість майбутнього українського кіномистецтва.
Найвідомішим є «Чорний зошит Майдану». Фільм викликав міжнародний резонанс, побував на зарубіжних кінофорумах, привернув до себе увагу критиків і кінематографістів. «Зошит» знімали студенти 2-го режисерського курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого протягом чотирьох місяців. Натомість стрічки «Громадянин» та «День жалоби» ще маловідомі глядачам.
«День жалоби» – перший художній фільм про Революцію гідності українського режисера Максима Тетерука, випускника Кіноакадемії Мірослава Ондржічка у Чехії. Кіно знімалося у Празі, мова стрічки – українська. Фільм розповідає історію української емігрантки, яка на відстані змушена переживати найдраматичніші моменти життя своєї країни. Її роздуми, емоції і почуття – історія переживань українців у ті трагічні лютневі дні.
Прикметно, що вперше фільм присвячено не темі героїзму і самопожертви, а почуттям людей, котрі хоча і підтримували революцію, проте не брали у ній безпосередньої участі. Це велика емігрантська родина, яка гарно влаштувалась за кордоном, живе спокійним і розміреним життям. Поза тим вони щовечора збираються перед телевізором і бурхливо обговорюють київські події, радяться, що робити далі. Головна героїня після тривалих сумнівів, вагань і внутрішньої боротьби вирішує повернутись на Батьківщину. Більшість ролей виконують українські митці, що з тих чи інших причин були змушені залишити Україну. Одну з головних ролей виконала Іванна Іллєнко, зірка фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».
«Громадянин» розповідає про те, наскільки різними за професією, соціальним станом, способом життя були учасники протестів, але об'єдналися довкола загальнолюдських та європейських цінностей, прагнучи свободи і права на самовизначення.
«Чорний зошит Майдану» — курсова, яка в процесі зйомок перетворилась на документальний альманах. Це революція очима студентів, історії реальних людей, для яких Майдан став невід’ємною частиною життя. 13 режисерів, 13 історій, 13 поглядів на буремні революційні події.
Після розгону студентів 29 листопада Юрій Терещенко, керівник режисерської майстерні КНУТКІТ ім. І.К.Карпенка-Карого, зібрав свій другий курс і сказав: «Робитимемо кіно про Майдан». І 13 студентів протягом чотирьох місяців щодня фільмували «Зошит». Як завжди, розраховувати треба було тільки на власні сили та ентузіазм, адже ні матеріальної, ні технічної підтримки від держави не дочекались. Юрій Терещенко каже, що слоганом альманаху було «від танців до пострілів». Починається все красиво, з піснями і танцями, а закінчується, на жаль, трагічно.
Коли почали стріляти, Юрій Терещенко суворо наказав – на Майдан ні ногою, але студенти його не послухались. Одна з режисерів, Анна Гольцберг, згадує: «Ми йшли туди, як на війну. Як воєнні оператори, воєнні фотографи, журналісти, студенти, зрештою, як громадяни. Потім, у процесі зйомок і співпраці, ця революційна мозаїка перетворилась на нашу спільну курсову роботу». На Майдані студенти одразу ж подорослішали, по-справжньому зрозумівши цінність людського життя. Юні режисери не лише шукали своїх героїв, знімали їх та монтували кіно, а й працювали волонтерами, чергували біля барикад, допомагали в медичній частині.
Чому «Чорний зошит Майдану»? На таку назву надихнув один із героїв фільму, аспірант, біля якого лежав чорний зошит. Хлопець записував у зошит пам’ятні враження, фіксував революційні події. Режисери вирішили, що вони теж робили свої записи в процесі зйомок, фільмуючи Революцію гідності, тож і у них вийшов свій чорний зошит. Перед нами – маленькі сюжети, об’єднані у велику історію. Тут і піп-байкер, і дотепна бабуся-консьєржка, яка щовечора приходила на Майдан і танцювала, і 14-річна дівчинка, яка розносила канапки під кулями снайперів і підтримувала протестувальників, і безстрашна художниця-«воєнхуд», яка переносила на полотно найважливіші революційні події, і медик, яка рятувала життя поранених, і дівчина-націоналістка, яка втекла з дому і потрапила в омріяне середовище революції… Саме їй належать слова, що розкривають суть Майдану: «На Майдані ти знайомишся з людиною, і день тут йде за три дні, а тиждень – за місяць. Людей з Майдану, зі своєї сотні, ти знаєш краще, ніж тих людей, з якими ти вдома прожила роки. Вони лишились такими, якими й були, а мої погляди дуже змінились».
Є у «Чорному зошиті» й гумор. Наприклад, дівчина-медик Юля з усмішкою згадує про своїх численних пацієнтів так: «Кожний другий приносив шоколадку, кожний третій дипломатично пропонував пройтись по Майдану випити каву, кожний п’ятий пропонував вийти за нього заміж, а кожний дев’ятий казав, що у нього є син саме для мене. Можна було успішно вийти заміж по десять разів на день».
У революційному натовпі режисери шукали людей і деталей, колоритних персонажів, не вдаючись до власних висновків. Режисери просто фіксують для історії найважливіші події Революції гідності, відчувається їхня відстороненість, яка гарантує достовірність та об’єктивність «картинки». Студентський короткий метр приємно вражає тим, що у ньому не зашкалює революційна патетика, ідеалізація Майдану, натомість накал емоцій переносить глядачів у вир тогочасних подій, показане реальне життя, людські емоції, долі.
«Вибір майбутнього» унікальний насамперед завдяки атмосфері, що вибудовується в кадрі. Ця атмосфера захоплює глядачів і змушує зануритись в революційний простір та співпереживати кіногероям. Студентське кіно перетворюється на палімпсест революції: десятки реальних історій, людських доль нашаровуються одна на одну, кожна наступна історія «стирає» і доповнює попередню.
Майдан сколихнув країну хвилею патріотизму, став лабораторією якісно нових суспільних відносин. Не виключено, що наслідки цього вибуху гніву і гідності, який вивільнив колосальну енергію змін, даватимуться взнаки не одне десятиліття. Тож пам’ятаймо героїв революції і будьмо гідними їх, аби небесна жертва не була марною…
Марія Приходько, КИЇВ1, 27 лютого 2015 року