ДОВЖЕНКО І ВІЙНА - У ФІЛЬМІ "ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК".
07.12.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
У Синій залі Будинку кіно 7 грудня, у середу, о 17.00. Із циклу "КІНО ПРО КІНО" ВХІД ВІЛЬНИЙ - на вході досить озвучити назву фільму, який ви хочете подивитись. ЗАПРОШУЮ!! "Загальний зшиток", 2016, студія "Кінематографіст". Режисер Юлія Лазаревська, оператор Микола Мандрич, автор сценарію Сергій Тримбач, продюсер Світлана Степаненко. Текст від Олександра Довженка і Юлії Солнцевої читають Олексій Вертинський і Лариса Кадочникова. 1939 рік. Довженко має намір почати роботу над екранізацією "Тараса Бульби". Одначе з початком війни, Другої світової, мусить їхати на Західну Україну, яка входить до складу СРСР... Потому стануться найтрагічніші події, які поставлять на грань катастрофи Україну, українців і самого Довженка... За стилістикою вийшло доволі сюрреалістично.
Ні Юлії Лазаревської, ні Миколи Мандрича (на фото я з ними під час прем'єрного показу в Будинку кіно), ні Світлани Степаненко вже немає. Були вони людьми дуже цікавими, креативними.
Микола МАНДРИЧ піщов з життя того ж 2016-го, у грудні. Просто вийшов погуляти на вулицю, із собакою. До новорічної миті залишалась якась доба з невеликим хвостиком… Він присів на лаву, допоки собачка розминала лапи. І підняв очі на небо… І вже не опускав їх долу. Той кадр піднебесний заворожив його душу, таку сприйнятливу до живописного ворожбитства. Він же Мандрич, от і помандрувала його душа за тими дивами.
Уже по тому, за місяць, завдяки Юлії Лазаревській, я почув колись записану і зняту оповідь Миколи. Вона буде про те, що тіло людини випромінює світло. «На початку вісімдесятих я,- пригадував Мандрич,- став свідком унікальних експериментів, проведених в одному із засекречених московських НДІ. Надчутливий квантовий реєстратор зафіксував світлове випромінювання людської долоні з частотою близько 8 фотонів в секунду. Але навіть настільки слабке випромінювання вже може свідчити про світлоносність людської природи. Експерименти з електрографікою, які я проводив ще в 1994 році, відкрили різноманітність і неповторність форм, в яких енергія проявляється у нашому видимому матеріальному світі».
Цей інтерес до подібних ефектів може видатися чимось незвичайним, але ж ні. Проста річ – Микола був кінооператором, а це означає, що він працював зі світлом. І темрявою, звичайно, теж, але ж темряву так само творить світло. Кероване людиною з кіноапаратом.
Самого Мандрича створили батьки, родина, ВДІК, операторський факультет якого він закінчив 1985-го. Та найбільше, мабуть, середовище студії «Київнаукфільм», яка, зусиллями її лідерів (Фелікса Соболєва передусім), перетворила скучний і прозаїчний жанр утилітарного просвітянського фільму на захоплюючу пригоду, мандрівку у світ доти незнаного і драматичного. Та студія не була чимось випадковим – її народило потужне інтелектуальне середовище тогочасного, 1960-1970-ті, Києва.
Із Соболєвим Мандрич працював на фільмі «Біосфера! Час усвідомлення» (1974), а пізніше зняв з ним відомі стрічки «Біля джерел людства» (1976), «Київська симфонія» (1982). У новіші часи в його активі чимало достойних стрічок: "Українці. Віра", "Українці. Надія", "Я камінь з божої пращі", Війна. Український рахунок"...
Ще пізніше працював у тандемі з режисером Юлією Лазаревською, яка поєднувала в собі ще й таланти музичні і живописні. Не дивною відтак є особлива вигадливість більшості їх картин. Скажімо, своєрідна трилогія "Меандр", "Без пафосу", "Хода", наповнена внутрішньою енергетикою осмислення реалій. Так само фільм "Ігор Шамо. Постлюдія", удостоєний премії "Київ" імені Івана Миколайчука. На диво стильна робота, огранка долі визначного композитора.
"Загальний зшиток" - остання робот Миколи. Я був автором сценарію, отож мав можливість, хоча й епізодичну, спостерігати за тим, як Мандрич, разом з режисером, витворював незвичайну пластичну композицію фільму… У підсумку маємо таку собі сюрреальність буття, що так суголосно самому Довженкові.
Колись, в іншій стрічці, до якої мав причетність, «Богдан Ступка. Львівські хроніки» (1998, режисер Юрій Терещенко) Мандрич продемонстрував вищий пілотаж репортажної зйомки. Ми приліпились до актора і три дні ходили за ним назирці по Львову. Ми ходили, а Микола знімав. І як!? Враження, що замало не кожен кадр довго і ретельно виставлявся-продумувався.
Він художником був, Мандрич Микола. Знав закони роботи зі світлом, чув і бачив, як те світло випромінює конкретна людина. Світло Богдана Ступки досі струменить з екрана. Разом із світлом вічного Мандрича.