29 вересня, середа, Синій зал. Прем’єра фільму «ТАНОК МЕТЕЛИКА»
29.09.2021
Режисер Марія Феленко.
Поезії Олени Теліги читає акторка Національної філармонії Наталя Насікан.
Письменниця, сценаристка Ірен Роздобудько про сценарій «Неймовірна Олена Теліга»
Ведуча – Лариса Брюховецька
Початок о 17 годині 30 хвилин
29 вересня 2021 в Синьому залі Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6) відбудеться прем’єра фільму «Танок метелика» Марії Феленко, присвяченого Олені Телізі. Поезії Олени Теліги прочитає акторка Національної філармонії Наталя Насікан, пісні на слова поетеси виконає співачка Світлана Мирвода. Письменниця і сценаристка Ірен Роздобудько розповість про сценарій «Олена Теліга. Неймовірна».
Ведуча – Лариса Брюховецька. Початок о 17.30.
«Вона була повна індивідуальної жіночої принади», – писала про неї Марія Бачинська-Донцова. І це було рідкісне поєднання – жіноча принада і твердість переконань. Люди, які спілкувалися з Оленою Телігою, підкреслювали її незрівнянний, безкорисливий, безпрецедентний ідеалізм і те, що в неї слово не сміло розходитися з ділом. Тут напрошується паралель з ближчим до нас у часі українським поетом та інтелектуалом Василем Стусом.
У своїх поезіях вона передбачила свою долю. А свою долю вона пов’язала з Україною. Батько її – Іван Опанасович Шовгенів – був талановитим інженером шляхів водного сполучення. Оленка народилася під Москвою, а коли їй виповнилося 5 років, батько переїхав до Петербурга і почав працювати на високій посаді в уряді. Тож дитя виростало в достатку й любові.
З приходом більшовиків Шовгенів з родиною перебрався до Києва, був міністром в уряді УНР, але 1920 року змушений був емігрувати. Після двох років тяжкого життя в голодному Києві 1922 року Оленка разом з матір’ю та братом залишили Київ і, перетнувши кордон, доєдналися до батька, який перебував у Чехословаччині. Уряд Масарика підтримав українську політичну еміграцію й було створено два виші – Педагогічний університет ім. Драгоманова у Празі та Господарську академію у Подєбрадах. Ректором останньої був Іван Шовгенів. Це було два важливих осередки, в яких формувалася патріотична молодь, що мріяла про вільну й незалежну Україну.
Оленка була всебічно освіченою, мислячою, дотепною оптимісткою з почуттям гумору. 1923 року вступила до університету ім. Драгоманова, спілкувалася з ровесниками, більше того, була душею товариства. Познайомилася зі студентом Господарської академії Михайлом Телігою – він чудово грав на бандурі й виконував українські думи. Разом вони танцювали в групі українського танцю Василя Авраменка. 1926 року одружилися. Михайло українізував Олену, яка під його впливом вдосконалювала українську мову. Талант шукав виходу й, очевидно, не без впливу свого оточення (а тоді у Празі формувалася чеська школа української поезії) почала писати вірші.
З 1928 року вона друкується в «Літературно-Науковому віснику», який виходив у Львові редагований Дмитром Донцовим. Той відіграв важливу роль у формуванні світогляду Теліги. <1929 року молоде подружжя переїжджає до Варшави, ближче до Олениного батька, і з надією знайти роботу. А знайти було непросто і перші два роки Михайлові довелося працювати землеміром у далекій поліській глушині. Влітку до нього приїжджала Олена. Спершу батько підтримував їх, але згодом одружився вдруге і під впливом нової дружини русифікувався та змінив своє ставлення до дочки, яку дуже любив. Такі бувають парадокси в житті. Врешті, Михайлові вдалося знайти роботу у Варшаві, матеріальні умови покращилися і Олена Теліга включилася у творче життя української молоді, яка жила у Польщі, продовжувала друкуватися і стала відомою поетесою.
Коли Польщу захопили гітлерівські війська, вони переїхали до Кракова. Там відбулася її доленосна зустріч з Олегом Ольжичем. Після цієї зустрічі вона вступає в ОУН і присвячує себе боротьбі за незалежну Україну як культурно-освітній діяч.
Своє повернення до Києва, міста, яке дуже любила, вона передбачила ще 1932 року у вірші «Це буде так». Справді, влітку 1941 разом з Уласом Самчуком вони перебралися до Рівного, де той редагував газету «Волинь», а в другій половині вересня вона вже була в Києві. Там організовує Спілку українських письменників у приміщенні на вулиці Трьохсвятительській, починає видавати журнал «Літаври». 9 лютого її разом з іншими членами Спілки (Іван Рогач, Іван Ірлявський) та її чоловіком арештовує гестапо. І незабаром їх розстріляли в Бабиному Яру (точна дата невідома).
Олені Телізі належать такі слова:
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог послав мені найбільший дар:
гарячу смерть – не зимне умирання!
Тут два питання. Чому Олена Теліга не пішла в підпілля як це зробили інші члени ОУН, адже гітлерівська окупаційна влада заборонила цю організацію? І друге – чому гітлерівці розстріляли її, адже вона не вела збройної боротьби проти них? А в Києві в часи окупації налагодилося мистецьке життя – працював оперний театр, діяла театральна група Гліба Затворницького та ін. Так, але в оперному театрі виконували класику, група Затворницького ставила давні українські водевілі. Теліга ж бачила своє слово зброєю і писала про визволення України від загарбників будь-якої масті, а такого окупаційна влада дозволити не могла.
Олена Теліга була вільною людиною – вона не пасувала перед труднощами, про що свідчить її життя в окупованому більшовиками Києві на початку 1920-х. І так само ця сильна духом жінка готова була вистояти на початку 1940-х. Вдруге Києва не залишу – відповідала на аргументи, що їй залишатися небезпечно. Вона знала, що йде на жертву. «Коли загину, – писала вона, – то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».
На завершення короткої розповіді про Олену Телігу – слова поета і публіциста Євгена Маланюка про неї. «Вся її величезна наснага динамікою духовною і психічною пішла, власне, в батьківщину, тим більш сильно, тим більш динамічно, що вона дивилася на неї очима людини вже дорослої і вирослої поза батьківщиною».
Лариса Брюховецька
Фото: Олена Теліга Кадр з фільму «Танок метелика».
Режисерка Марія Феленко. 2021.