ПРО ЛЕГІТИМНІСТЬ / НЕЛЕГІТИМНІСТЬ ПРИЗНАЧЕННЯ ПИЛИПА ІЛЛЄНКА
21.03.2018
Інформаційна програма ТСН (телеканал «1+1) у вівторок, 20 березня, показала сюжет під назвою «НЕЛЕГІТИМНИЙ ІЛЛЄНКО». Цього разу оповідь про те, що 2014 року Пилипа Іллєнка незаконно призначили головою Державного агентства України з питань кіно (Держкіно). Трохи пізніше на сайті телеканалу цей відеосюжет дістав іншу назву: «СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ ЗАЯВИЛА ПРО НЕЗАКОННІСТЬ ОБРАННЯ ПИЛИПА ІЛЛЄНКА» - https://tsn.ua/video/video-novini/spilka-kinematografistiv-zayavila-pro-nezakonnist-obrannya-pilipa-illyenka.html
У 2014-му головою Спілки був я, Сергій Тримбач. Здавалось би, до мене і треба звернутися з проханням надати коментар. Одначе розповідають про тодішні події інші люди. Відтак я просто змушений зробити деякі уточнення, оскільки з фактами у сюжеті, про який ідеться, далеко не все гаразд.
Додам, мене важко запідозрити у симпатіях щодо призначення Іллєнка, оскільки тоді, 2014-го, я був категорично проти цього і неодноразово виступав з відповідними заявами і зверненнями. Чому саме – про це нижче.
Ведуча ТСН одразу ставить питання руба: «Легітимний чи ні? Члени Спілки кінематографістів вважають голову Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка незаконно призначеним чиновником. Нам показали документи, датовані 2014 роком, в яких кінематографісти просять Президента і Прем»єра провести відкритий і прозорий конкурс, а призначеного Іллєнка звільнити з посади. То ж чому поважні кінороби (??) прагнуть змін – дивіться далі».
Одразу у мене, як у людини посвяченої в сутність справ, виникає відчуття певного сюру. Бо ж говориться про події 2014-го і разом з тим і сьогодні ніби все так. «Члени Спілки вважають…» - тобто сьогодні, а не тільки вчора. Це по-перше. А по-друге, говориться про те, що кінематографісти просили владу звільнити Іллєнка з посади, яку він обійняв. «Після призначення Іллєнка,- ще раз повторює ведуча,- діячі кіно зверталися до Президента і Прем»єра. Ось цей лист, який підписали найвидатніші кінорежисери». Справді, в кадрі ми бачимо той лист. От тільки не кожен розгледить його дату – 21 червня 2014-го. Фокус у тому, що головою Держкіно Іллєнко став у серпні того року. Автори листа, і я в тому числі, закликали не робити цього. Нас справді не послухали.
Скажете, а яка різниця – протестували ж. Одначе ж треба говорити так як є, а не так, як хочеться. І - Спілка опісля призначення Іллєнка жодного разу не поверталася до цієї історії. Можливо це погано і неправильно, але так є. Тому стверджувати (а в авторів сюжету ТСН виходить саме так), що Спілка і сьогодні закликає анулювати те призначення, не має жодних підстав.
Ми сприйняли призначення Іллєнка як свій програш, а далі вирішили діяти за обставинами – тобто оцінювати реальні результати діяльності Держкіно і його очільника. Ті результати викликали різне ставлення у членів Спілки – від негативного (головним чином у кінематографістів старшого покоління) до позитивного і навіть суперпозитивного (у молодших). Дозволю собі констатувати: останній рік засвідчив домінацію позитивних тенденцій у вітчизняному кіно. Про це, зокрема, не раз говорили керівники держави. Зовсім недавно, скажімо, Петро Порошенко на врученні Шевченківської премії, докладно говорив саме про позитиви. 45 фільмів, які 2017-го вийшли у національний прокат, промовиста цифра, чи не так? Хоча я б тверезіше поціновував ті цифри, одначе справді чогось подібного давно не траплялося.
Повернусь до сюжету ТСН. Далі йде ще одне твердження, яке відбувалося не зовсім так, як про це інформується. І саме воно винесено в титри на сайті телеканалу: «2014-го року Союз кінематографістів (насправді Спілка.- С.Т.) провів свій праймеріз. Кандидат Іллєнко набрав нуль голосів. Потім, в обхід цих результатів Іллєнко з’явився на колегію в міністерстві. Там його також забракували, але чомусь він так став головою Державного агентства України з питань кіно».
Насправді ж було так, у хронологічному порядку. Опісля звільнення Катерини Копилової з посади голови Держкіно було прийнято рішення (я був одним з його ініціаторів), аби авторитетні представники кіно вислухали програми пошукачів посади очільника Агентства і голосуванням затвердили кандидатуру, яку й рекомендуватимуть міністру культури Євгену Нищуку (це був перший термін його перебування на тій посаді). Саме так усе й відбулося – 18 квітня 2014-го. Пошукачів було троє – Іллєнко, продюсер Олег Коротенко і режисер, продюсер Андрій Дончик (саме Андрія і висунула наша Спілка). Дончик і переміг, відтак Нищук міг уже тоді розв»язати цю кадрову проблему.
Одначе іншої думки були народні депутати від партії «Свобода», які почали тиснути на міністра, а разом і на всю владу. От се й спричинило мій особистий спротив призначенню «свободівця» Іллєнка. Зрештою, було прийняте Соломонове рішення і влаштований отой самий праймеріз, про який ідеться в сюжеті ТСН (тільки проводила його не Спілка, а, головним чином, Мінкультури). 13 червня зібралось більше сотні кінематографістів (у Синій залі Будинку кіно), вислухали програми Андрія Дончика і Пилипа Іллєнка і проголосували: таємно. Іллєнко отримав не «нуль голосів» (як твердить Антон Пугач), а рівно половину.
Ситуація зайшла в глухий кут. І тоді Євген Нищук виніс питання на засідання Кабінету Міністрів. Який, вочевидь не без тиску «Свободи», затвердив Іллєнка.
Отак воно було. Справді, не все прозоро, не все демократично, не обійшлося без прямого політичного тиску. Саме він вирішив справу. Після Майдану переможці ділили портфелі, боролися за них – і це стосувалося, наскільки я розумію, більшості призначень. То ж давайте оцінювати діяльність Пилипа Іллєнка і Держкіно в цілому без пересмикувань і подання фактів у вигідному для себе ракурсі. Тим більше, що йдеться не тільки про долю окремої людини, а про те, що станеться з надзвичайно важливою галуззю культури. Історія учить тому, що вона нічому не учить, а все ж… У 1992 році ліквідували тодішнє Держкіно (називалося Держкінофондом), після чого заледве не два десятиліття вітчизняний кінематограф просто перестав дихати. В історії трапляються рими – тодішній орган управління галуззю очолював теж Іллєнко, тільки Юрій.
Сергій Тримбач, голова НСКУ у 2009-2016 рр., нині заступник голови Спілки