УКРАЇНЕЦЬ ЯК ТРЕНД ГОЛІВУДУ

16 січня, у вівторок, у Будинку кіно в циклі
«Наші співвітчизники у світовому кіно»
(Автор і ведучий циклу СТАНІСЛАВ СУКНЕНКО)
показали фільм «Дівчата Харві» Джорджа Сідні.
З Джуді Гарланд і Джоном Годяком у головних ролях.

Іван Годяк за походженням українець, хоча народився у США, у Піттсбурзі. Батьки Василь та Ганна народились у селі Грушатичі, нині Самборський район Львівської області, 1912 
року опинились в Америці.

Іван починав з радіо. Було непросто із-за українського акценту (мову він зберіг, як і прізвище, від якого йому радили відмовитись, обравши щось милозвучніше). Участь у радіопрограмах і виставах допомогли здихатись акценту. Після участі у фільмі «Рятівний човен» (1944) Альфреда Хічкока красивого й харизматичного молодого актора помітили інші режисери. До раптової смерті у 41 рік Годяк знявся десь у 40 фільмах. 
Із списку фільмів Годяка як пружина з дивану визирає картина «ПІСНЯ ПРО РОСІЮ» / Song of Russia (1944) режисера Григорія Ратова (росіянина за походженням). Герой стрічки, диригент Джон Мередіт (Роберт Тейлор) і його менеджер Хенк (Роберт Бенчлі) гастролюють в СРСР напередодні війни. Мередіт закохується в радянську піаністку (С»юзен Пітерс). Та головне, це картинка – веселий і щасливий радянський народ… Уже по війні картину визнали прорадянською пропагандою, прикладом прорадянської діяльності у Голівуді… Знайомі мотиви, чи не так? Роберт Тейлор виправдовувався: він мав контракт з компанією Metro-Goldwyn-Mayer і мусив його виконувати. Не знаю, чим виправдовувався ГОДЯК – мабуть, тим самим.

Ну, а «ДІВЧАТА ХАРВІ» це мюзикл. Джуді Гарланд (свого часу її називали «королевою мюзиклу»; до речі, мати Лайзи Мінеллі) грає роль дівчини С»юзен Бредлі, яка вирушає на Захід у надії влаштувати своє особисте життя. Зрештою, так і трапляється - її обранцем стає Нед Трент (не Тренд, це я пожартував у заголовку), роль якого і грає Годяк: красивий і невідпорний, справжній гамериканець, от сей наш галичанин. 
Перші півгодини доволі тривіально і навіть нуднувато. А потім як закрутилась танцювально-пісенна хурделиця, так залом пронеслося щасливе зітхання: ОТ СЕ КІНО!

Три ключові фрази фільму. 
Перша: «МИ ПЕРЕТВОРЮЄМО Н’Ю МЕКСІКО НА НОВУ АНГЛІЮ».
Друга: «РІК ТОМУ МИ ВСІ ПРОБЛЕМИ ВИРІШУВАЛИ ЗА ДОПОМОГОЮ ПІСТОЛЕТІВ, А ТЕПЕР МИ ТАНЦЮЄМО…».
Третя: «ЗРЕШТОЮ УСІ ВІДМІННОСТІ МІЖ НАМИ ЦЕ ПИТАННЯ СТИЛЮ».
Так, картина про поступову цивілізацію ДИКОГО ЗАХОДУ. У жанрі мюзиклу – красиво, натхненно, весело.
І чомусь подумалось: МОЖЕ Й МИ ДОЖИВЕМО ДО ТАКОГО КІНО? Тільки для цього треба, аби й у нас у самому житті бандити втратили владу. А ми тоді роззирнемось і зрозуміємо: та всі наші проблеми, усі наша внутрішня гризня є питанням стилістичним…
І тоді й ми затанцюємо. І заспіваємо! А співати українці вміли завжди.

Автор тексту - Сергій Тримбач.

На фото: Джон Годяк і Джуді Гарланд у фільмі "Дівчата Харві".