На день народження Анджея Вайди
06.03.2017
6 березня – День народження Анджея Вайди (6.03.1926 – 9.10.2016) – простого генія польського і світового кіно. Українського у тому числі – без Анджея Вайди ми були б іншими: і кінематографісти, і глядачі.
Сергій Тримбач
5 березня 2017-го завершилась – стрічкою «Дантон» (1982) – ретроспектива фільмів Анджея Вайди, яка тривала у кінотеатрі «Київ» (спасибі Польському інституту в Києві та кінотеатру). Рубіж лютого й березня став якимось кіновибуховим – і Вайда, і фестиваль американського кіно «Незалежність», і купа фільмів з конкурсу Каннського кінофестивалю, й оскароносні стрічки, що один за одним виходять у прокат...
Анджей Вайда зробив так багато, щоби рівень кіно зростав. Він любив не себе в кіно, а кіно в собі. Підтримував молодь, навіть заснував Школу Анджея Вайди, в яку, до речі, ходили і ходять і молоді українці.
Його справді можна вважати режисером місіонерської закваски. Він не просто кіно робив – він нас з вами орієнтував і переорієнтовував на доволі складній, треба визнати, місцевості «соціалістичного табору». На переглядах «Каналу» і «Попелу й алмазу» ми зрозуміли, що історія робиться не у високих кабінетах, а нами-таки, звичайними людьми. При цьому Анджей Вайда не приховував, що творення нових форматів історичного розвитку потребує жертв, іноді самого життя. «Людина із мармуру» і «Людина із заліза» наближали, як могли, перемогу здорового глузду над безумцями, що правили тоді половиною Європи. Нині вони знову на коні, одначе недовго – Анджей Вайда їх і з того світу дістане, своїми фільмами передусім.
Пригадую, як вразив колись фільм «Усе на продаж». Про ціну успіху в мистецтві, у житті в цілому. Збігнєв Цибульський мав з’явитися – одначе так і не сплив на екранну поверхню. Ціна кожного вчинку надміру висока – оскільки вчинок такий перекроює «костюмчик», у який вдягнене нині те саме життя – і воно «дає здачі», воно погрожує стерти тебе із «карти буднів».
Восени 2014-го ми, невелика група критиків і журналістів, зустрілися з паном Анджеєм у Варшаві. Так, ноги тоді вже не надто слухалися режисера, одначе ж перед нами сиділа справді молода, на диво енергійна людина. Запам’яталося, з якою повагою він говорив про молоде покоління польських режисерів. Можливо й тому – повторюсь, – що сприймає їх не як чужинців (у нас таке сприйняття буває з боку старших), а своїх дітей – не завжди розумних, іноді дражливих і невихованих, але своїх.
І – майже фантастика – уже після тієї зустрічі, на порозі свого 90-річчя і, як з’ясувалось, самої смерті Анджей Вайда зніме свій останній фільм «Післяобрази», який показали на відкритті київської ретроспективи.
Боже, як добре, що у нас є Анджей Вайда! Так, він був, є і буде!
На фото: під час зустрічі у Варшаві
Сергій Тримбач