На смерть Миколи Мандрича
31.12.2016
Сергій Тримбач
30 грудня 2016 року раптово пішов із життя Микола Мандрич. До 71-річчя лишався місяць...
Його мандрівка житейським морем скінчилась надвечір, просто на вулиці. Сказати б, легка і швидка смерть – для нього, але не для його близьких і друзів.
Ще пару тижнів тому ми з ним отримували приз XIV Київського МКФ «Кінолітопис» (за прекрасно зроблений ним, у тандемі з режисером Юлією Лазаревською, фільм «Загальний зшиток»). Микола проголосив довгий і блискучий, за формою і змістом, спіч. Мені залишалось тільки розвести руками: Мандрич повністю дискредитував відому формулу «оператор не оратор».
Микола справді був інтелектуалом вищої проби. Бо ж сформувався в легендарному середовищі кіностудії «Київнаукфільм». Що казати – працював із самим Феліксом Соболєвим на картині «Біосфера! Час усвідомлення» (1974), зняв з ним фільми «Біля джерел людства» (1976), «Київська симфонія» (1982).
Серед інших робіт – «Українці. Віра» (1991), «Українці. Надія» (1991), «Я камінь з божої пращі» (1996), «Богдан Ступка. Львівські хроніки» (1998), «Війна. Український рахунок» (2002).
В останні роки працював разом із режисером Юлією Лазаревською – фільми «Меандр» (1997), «Сонет 29» (2000), «Без пафосу» (2002), «Ігор Шамо. Постлюдія» (2014, удостоєний Мистецької премії «Київ» імені Івана Миколайчука). І – «Загальний зшиток» («Довженко і війна»), прем’єра якого відбулася у Будинку кіно 25 листопада 2016 року, на 60-ліття Довженкової смерті. Хто би міг подумати, що вже за місяць ми будемо оплакувати Миколу – доброго, завжди усміхненого, надзвичайно талановитого.
Він був оператором від Бога.
До Бога тепер остання стежка Миколина. Юлія Лазаревська на своїй сторінці у ФБ написала: «Ушел на Небо». Як жаль, що звідти не вертаються.
Сергій Тримбач