«Наче в церкві побував...»
27.12.2016
Сергій Тримбач
22 грудня 2016 року в Синій залі Будинку кіно відбувся показ фільмів Ірини Правило. Фільмів, над якими вона і її група працювали шість (!) років і які у підсумку склали трилогію «Моє дитинство».
Три варіанти і варіації – грузинська (стрічка «Кров» за оповіданням Нодара Думбадзе; історія про силу і голос крові, який прокидається в 11-літньому хлопчику), українська («Мужицький ангел. Різдвяна історія», за мотивами оповідання Степана Васильченка «Мужицький ангел»; це анімація, просвітлена чистими молитовними порухами душі) та італійська («Мій університет» за твором італійця Ніно Палумбо). Головних персонажів трьох кінострічок об’єднує, зокрема, те, що вони лишаються без батьківського опікування...
Фільми робились практично без якогось бюджету – просто шукали допомоги і вона, хоч і повільно, надходила.
В залі і фойє панувала якась дивно урочиста атмосфера: картини на стінах, малюнки-«рецензії» дітей (їх уже понад 10 тисяч, до кого дійшло фільмове послання), вироби народних майстрів...
Учитель Ірини Правило, режисер Василь Вітер, виступаючи, не зміг стримати сліз. І справді – в от сьому брутальному світі кіно незрідка і є знаряддям тієї несамовитої і нищівної брутальності. Кіно Ірини Правило (на фото) діє у прямо протилежному напрямі – передусім захищаючи дітей і дитиняче сприйняття реалій.
Сергій Тримбач