До ювілею фільму Олеся Янчука «Голод-33»
06.12.2016
1 грудня 2016 року у Синій залі Будинку кіно відбувся вечір, присвячений 25-літтю фільму Олеся Янчука «Голод-33».
Сергій Тримбач
На початку листопада 1991-го відбувався Перший (він же останній поки що) Всеукраїнський кінофестиваль. Його журі мав очолювати кінорежисер Микола Мащенко. Одначе за два дні до відкриття він зібрав те журі і оголосив, що ніц, його не буде, вони з Іваном Драчем їдуть на Східну Україну агітувати за незалежність.
«Головою журі буде Тримбач», – оголосив Микола Мащенко. Я смикнувся: «Та ви що, та ні!» Одначе режисери звикли командувати: «Будеш, я сказав!»
До конкурсної програми включили (хоча, коли не помиляюсь, він ще був на двох плівках, тобто ще не завершений до кінця технологічно; так і показували) фільм «Голод-33», повнометражний дебют режисера Олеся Янчука (я вже знав його блискучу короткометражну стрічку «В далеку путь», зроблену в об’єднанні «Дебют»).
Добре пригадую враження од фільму: ніби екранізували страхітливі оповіді моєї бабусі про той голодоморний рік. Дуже точна пластична концепція картини, оператори Василь Бородін і Михайло Кретов заслуговують на респект. Та й сам Олесь Янчук починав заледве не як фотограф (і досі цю справу любить)... Й актори... Передусім Галина Сулима і Георгій Морозюк, їх робота в такому спаленому болем і жахом психологічному полі вартує того, щоби зняти перед ними капелюха.
Коротше кажучи, наше журі присудило фільму Олеся Янчука головний приз. І рекомендувало телебаченню показати його напередодні Референдуму.
Тоді до нас ще дослухалися, «Голод-33» показали у кращий вечірній час 30 листопада 1991 року.
На вечорі з нагоди 25-ліття кінострічки режисер Олесь Янчук розповів, що американський історик Джеймс Мейс, дослідник Голодомору, зіграв у фільмі.
Джеймс Мейс, як відомо, був консультантом фільму. А от те, що він погодився зіграти у невеликому епізоді роль сумнозвісного журналіста Уолтера Дюранті, який, по суті справи, виконував указівки Кремля щодо дезінформації про Голодомор в Україні, я почув уперше...
На жаль, відзнятий епізод з Джеймсом Мейсом в картину не увійшов. Залишилась невелика відеозйомка, яку й показали на вечорі.
Джеймс Мейс писав: «Уолтер Дюранті отримав Пулітцерівську премію 1932 року за репортажі з Радянського Союзу, які, як він сам признавався, «відображали офіційні погляди Радянського уряду», а не його власні. (...)
[Він, який так] активно публічно заперечував існування голоду, в приватних бесідах (…) визнавав його цілком відверто. 26 вересня 1933 року у приватній розмові з Уїльямом Стренджем, співробітником британського посольства у Москві, він сказав: «Цілком імовірно, що минулого року в СРСР 10 мільйонів чоловік загинули, прямо чи непрямо, через дефіцит продовольства».
Маленькому англійцю, здавалося, все сходило. Але його подальша кар’єра стала поступовим зануренням у бідність і забуття...» («Повість про двох журналістів. Уолтер Дюранті, Гарет Джонс і Пулітцерівська премія», «День», 16 липня 2003).
Сергій Тримбач