«Все хорошо, Горбачев в Крыму отдыхает...»
19.08.2016
Сергій Тримбач, голова НСКУ
19 серпня 1991 року – свідчення очевидця.
У той вікопомний день волею долі я перебував у Москві. Напередодні увечері прибув в аеропорт Шереметьєво зі Швейцарії, з Локарно – був на кінофестивалі. Знаменитий критик Нея Марківна Зоркая запропонувала місце в авто, за кермом якого був її зять.
– Как дела тут у вас? – поцікавився я.
– Все хорошо, Горбачев в Крыму отдыхает...А я вот немного выпил...
Я подивився на зятя-водія уважніше – жартує, мабуть. Йшов дощ, дорога була слизькою і непевною.
Наступного ранку – шокуюча новина: путч, ГКЧП. Одразу помчав на Київський вокзал, купив квитки додому – собі і молодій режисерці Олені Єршовій (була так само у Локарно). З тією ж Оленою, вже зустрівшись у центрі, почали екскурсію путчівськими місцями.
Що здивувало – і на Манежній площі, і на вулиці Горького відбувалися кілька мітингів, де оратори висловлювали протест проти дій хунти змовників. Дивно, їх ніхто не чіпав. Отже, путч якийсь не дуже серйозний?
Одначе невдовзі побіля Моссовета ми побачили вервечку бетеерів. Вони зупинились, з них повистрибували солдати і почали надівати на себе комбінезони, одночасно пересмикуючи затвори автоматів – себто ставлячи їх у бойове зведення. Ні фіга собі! Я рвонув туди, ближче, щоби видніше було. Одначе Лєна не пустила, ухопившись за моє плече: «У мене дитина маленька! – Так то ж у тебе!» Все’дно не пустила, продовжували спостерігати за подіями з тієї ж точки.
Одначе жодної стрілянини не було.
Зрештою, ми пішли до Білого дому – бо ж хтось із ораторів попередив: очікується атака військових, «каждый, кто честен и кому дороги идеалы свободы, должен быть там». Біля споруди (тоді парламентської, якщо не помиляюсь) стояло кілька гуртів людей (загалом не більше ста). Стояли купками, прикрившись парасолями від дощу, – слухали «ворожі голоси». Сюрреальна картинка: люди прагнули дізнатися про те, що відбувається в Москві, із закордонних джерел.
Аж раптом на балконі з’явився голова уряду Іван Силаєв, інші керівники (Єльцина серед них не було). Силаєв звернувся до присутніх (їх кількість почала зростати) із полум’яним спічем: «Они не пройдут!»...
Словом, усе виглядало доволі оптимістично і ми з Оленою зі спокійною душею рушили на вокзал, на потяг...
20 серпня відбулося засідання секретаріату правління Спілки кінематографістів України, я розповів про побачене. На той момент ситуація в Москві загострилась. Ми всі підписали протестний лист: вони не пройдуть. І вони справді не пройшли. Тоді. Пізніше та публіка, що програла, не раз прагнула реваншу. Що з того вийшло – надто добре відомо...
Сергій Тримбач