2 жовтня – відкриття виставки Лариси Кадочникової у Київському музеї російського мистецтва
01.10.2015
2 жовтня, о 18:00 у Київському національному музеї російського мистецтва відкривається персональна виставка художніх робіт Лариси Кадочникової «Мій Сергій Параджанов».
Лариса Кадочникова – людина надзвичайних креативних можливостей. Вихована в лоні театру, орієнтованого на глибоку психологічну проробку поведінки персонажів у кадрі і на театральній сцені, вона з позірною легкістю перейшла у дивосвіт Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Юрія Якутовича. У легендарному фільмі «Тіні забутих предків» вони запропонували їй зовсім іншу стилістику: Марічка Гутенюкова мусила стати складовою надзвичайно експресивного, супервиразного (за композицією, кольоровою симфоністикою передусім) кадру, де актор далеко не завжди є центром і рушієм мізансцени (чи мізанкадру).
Це був чи не перший досвід (за новітніх часів) акторського перевтілення у таку собі «фарбу», яку щедро наносили на екранне полотно автори стрічки. І разом з тим Кадочникова тримала внутрішню психологічну напругу, яка потужно струмує з екрану. Сказати б, колажне поєднання різновекторних, різностильових, різнофактурних площин в одній акторській особистості. Така акторська метода розвинулась у пізніших фільмах за участі актриси – у «Криниці для спраглих», «Вечорі на Івана Купала», «Білому птасі з чорною ознакою». В останніх двох це виявилося особливо цікаво й незвично – адже йшлося про ситуацію з розірваною, розчахнутою на кілька сегментів духовною екзистенцією. Кадочникова виражала її на мінімумі екранних можливостей – але ж з якою дивовижною, філігранною майстерністю!
Відтак не дивно, що за тих ще часів актриса починає творити живописні композиції, заохочена самим Сергієм Параджановим («Малюй, геніально!»). Незрідка її картини навіяні роботою над фільмами (тим же «Білим птахом…», до прикладу). Був там і безсумнівний автобіографічний елемент, близький колажному заголовному принципу: шукати матеріал у ближньому – родинному, професійному, суспільному – колі.
То ж нинішня серія із 13 колажів Лариси Кадочникової, які вона присвятила Сергію Параджанову і 50-літньому ювілею прем’єри «Тіней забутих предків», є продовженням тривалих творчих пошуків митця. У колажі – і роботи, представлені на цій виставці, є тому підтвердженням – реалізується в чомусь кінематографічний підхід до реальності: на площині монтуються різнорідні матеріали і образи, кожен з яких сам по собі є завершеним. Зіштовхуючись, стаючи поруч, вони одкривають новий світ і нову образність.
Параджанов є центром всесвіту, запропонованого Кадочниковою. Він і вона сама, це справді ближній світ образів, образків, личин і зблисків особистого. Неважко припустити, що поєднання різностильних величин і змістів народжувалося спонтанно, бо ж нас одвідує відчуття енергетики, яка заходить в колажну раму (кадр) недовтіленою, недомовленою, такою, що очікує нашого зустрічного глядацького зусилля.
Звісно, тут постають персонажі нашого кінематографічного, мистецького життя, які складають своєрідний іконостас автора. Іконостас внутрішній, одначе ж виведений на «екран», пластично багатий, нюансований глибоко, насичений асоціативними «стрілками». Й водночас це образ часу, його 13 варіантів, тринадцять іпостасей, що вросли в душу і звідти ж – пагонами – виросли (воскресли) заново на колажних площинах.
Словом, виставка колажів дарує безліч приводів і нагод дістати насолоду від пластичної краси колажів, разом з можливостями інтелектуального потрактування, концепційної інтерпретації багатства людського, яке втілює в своїй особі – без найменшого перебільшення – великий митець Лариса Кадочникова. Muitines tarpininko ir gele?inkelio krovos paslaugos, sand?liavimas, tarptautiniai perve?imai, lipduk? spausdinimas, 3PL logistika Talga.lt
Сергій Тримбач
Лариса Валентинівна Кадочникова – українська актриса театру і кіно, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Член Національної спілки кінематографістів України. Народилася у родині актриси Ніни Алісової. Закінчила акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії у 1961 році. Була актрисою Московського театру «Современник» у 1961–1964 роках, а з 1964 року — Київського театру російської драми імені Лесі Українки. Знялась у фільмах: «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Нехай він виступить» і багато інших.
Адреса Київського національного музею російського мистецтва: вул. Терещенківська, 9.