Позиція НСКУ щодо законопроекту №2447 про внесення змін до закону «Про авторське право і суміжні права»
17.06.2015
Гройсману В.Б.
Голові Верховної Ради України
Шановний Володимире Борисовичу!
Ініціативна група народних депутатів України у складі В.Ю. Пташник, П.П. Костенка, І.І. Подоляк, О.О. Скрипника, Т.Г. Острікової, Н.В. Кацер-Бучковської, Р.С. Семенухи, І.В. Сисоєнко, І.І. Крулько, І.О. Климпуш-Цицнадзе, А.І. Шкрум запропонувала проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо авторського права і суміжних прав» (реєстр. № 2447 від 20 березня 2015 року).
За переконанням авторів законопроекту основним мотивом їх подання є тривога щодо ризиків для бізнесу, який – за нинішнього правового статус-кво – «не має можливості убезпечити себе від можливих перешкод у здійсненні прав на твір з боку авторів твору». Такі «страшні загрози» вітчизняному бізнесу й спровокували авторів законопроекту на пропозицію позбавити авторів усіх майнових прав на користь замовника шляхом введення додаткової статті 16-2 до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Замовник інтелектуального продукту стає всім, автор – по суті справи нічим і ніким.
Можливо, комусь подібна законодавча ініціатива – перетворити замовника, він же «грошовий мішок», на повноцінного і повноправного власника всіх інтелектуальних прав (він же, мовляв, платить, «музику замовляє») – видасться правомірною. Справді, логіка тут присутня – ми ж бо живемо у суспільстві й державі, де гроші незрідка пропагуються як головна цінність. Одначе дозволимо усе ж засумніватися, і запросити Вас, пане Голово, так само поставити просте запитання: а що, ми вже готові наплювати на нібито так щиро прокламовані європейські цінності? Бо коли законодавці (та ще й з нового покоління!) підтримують ідею ліквідацію самого інституту інтелектуальної власності, коли заперечується сам статус автора як власника інтелектуальної власності – про який «шлях у Європу» ми тоді говоримо? І про який, зрештою, парламент нашої (чи ж нашої?) держави?
Відтак, шановний Володимире Борисовичу, закликаємо Вас зробити усе необхідне, аби названий Законопроект №2447 від 20 березня 2015 року був негайно відкликаний і його «ідеологія» більше ніколи не визначала наміри законотворців. Дуже хочеться сподіватися на те, що керівництво Верховної Ради стане на захист авторів інтелектуального продукту – інакше останній в Україні просто зникне.
З повагою,
Голова НСКУ Сергій Тримбач
Аналітична записка НСКУ додається.
Звернення Спілки передано також керівникам Комітетів Верховної Ради: з питань науки і освіти (Гриневич Л.М.), з питань правової політики та правосуддя (Князевич Р.П.), з питань промислової політики та підприємництва (Галасюк В.В.), з питань бюджету (Павелко А.В.), з питань запобігання і протидії корупції (Соболєв Є.В.), з питань європейської інтеграції (Геращенко І.В.), з питань культури і духовності (Княжицький М.Л.).
Аналітична записка НСКУ
Про проект Закону України
про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо авторського права і суміжних прав
Реєстр. № 2447 від 20 березня 2015 року.
Ініціативна група: народні депутати України В.Ю. Пташник, П.П. Костенко, І.І. Подоляк, О.О. Скрипник, Т.Г. Острікова, Н.В. Кацер-Бучковська, Р.С. Семенуха, І.В. Сисоєнко, І.І. Крулько, І.О. Климпуш-Цицнадзе, А.І. Шкрум.
В пояснювальній записці до законопроекту, зокрема, зазначається:
«...встановлена законодавством спільна приналежність прав (авторові і замовнику) на практиці спричиняє багато ризиків для бізнесу... Така ситуація фактично позбавляє роботодавця або замовника певного твору можливості убезпечити себе від ймовірних перешкод у здійсненні прав на твір з боку авторів твору... що значно погіршує умови ведення бізнесу в Україні, зокрема, для високотехнологічних компаній».
Таким чином, турбуючись про інвестора та замовника інтелектуального продукту, автори законопроекту вирішили позбавити авторів усіх майнових прав на користь замовника шляхом введення додаткової статті 16-2 до Закону України про авторські та суміжні права.
Таким чином, згідно з пропонованим проектом змін, виключне майнове право на твір має повністю належати не авторові, а замовнику інтелектуального продукту.
Таким чином заперечується та логіка, що автор інтелектуального продукту є, по суті, таким же інвестором, нематеріальною інвестицією котрого є сама згенерована ним ідея.
Таким чином заперечується сама ідея інтелектуальної власності. Оскільки цінується не сама ідея, а гроші замовника, потрачені на її реалізацію.
Автор перестає бути власником унікального інтелектуального продукту і з ним віднині не потрібно домовлятися про передачу виключного майнового права на ідею. Сама ідея підписання авторської угоди стає непотрібною. Тому у статтях 429 та 430 передбачено, що виключне майнове право може переходити до замовника не лише на підставі авторської угоди, але й Закону «Про авторське право та суміжні права», який, повторюємо, передбачає (згідно з пропонованим проектом змін), що виключне майнове право від самого початку належить замовникові. Тож віднині етап підписання авторської угоди між автором і замовником, на котрому автор мав можливість спілкуватися з замовником «на рівних», визначаючи умови подальшої реалізації ідеї, та сама авторська угода, як найважливіший документ, що регулює їхні взаємини, стають непотрібними і можуть бути замінені звичайною цивільно-правовою (трудовою) угодою.
Якщо говорити стисло, то цими положеннями заперечується сама ідея інтелектуальної власності (як нематеріальної власності), заперечується статус автора (як власника унікальної інтелектуальної власності), заперечується сама процедура укладання авторської угоди між стороною, що має ідею, і стороною, що має гроші на її реалізацію. По суті автор унікального інтелектуального продукті зводиться до статусу звичайного найманого працівника, навіть гірше, тому що в інтелектуальній сфері немає і не може бути ніяких нормативів, кваліфікаційних документів, стандартів, що визначають взаємини працівника і працедавця, а етап укладання авторської угоди, на котрому автор мав чи не єдину можливість домовитися про свої права і обов’язки як автор ідеї, тепер може бути просто відсутнім.
Така постановка питання несе і певні матеріальні вигоди для замовника. Оскільки саме поняття інтелектуальної власності відсутнє, то відтепер можна уникати і авторської винагороди. Відповідно до нової редакції статті 16 п. 5 «якщо посадові обов’язки автора передбачають створення творів, авторська винагорода за створення таких службових творів може бути включена до заробітної плати автора». Також можливість укладання безоплатного ліцензійного договору та необов’язковість авторської винагороди передбачає нова редакція статті 33. Тобто, відтепер авторові достатньо лише платити заробітну платню за те, що він реалізує свою ідею і виконує свої функціональні обов’язки, можна не виплачувати авторську винагороду за генеровану ним унікальну ідею, не викупати в нього його інтелектуальну власність, не платити за неї роялті. Знову-таки – ставитися до автора, як до рядового офіс-менеджера, котрий ніякого інтелектуального продукту не виробляє.
Але «найяскравішою» частиною даного проекту закону є стаття 14 п. 4: «Особисті немайнові права на службовий твір, окрім передбаченого частиною 3 цієї статті, можуть належати роботодавцю, якщо це передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем», що означає, що авторське немайнове право віднині може бути від’ємним і автор може, а стосовно до життєвих реалій, – буде змушений передавати своє авторське право третім особам. Отже замовникові належатиме не лише виключне майнове право на твір, але й право називатися автором цього твору – беззаперечна логіка грошей.
У пояснювальній записці до законопроекту, зокрема, зазначається: «особливого значення вказані питання набувають у випадках, коли певний твір створюється багатьма співавторами під час безперервного процесу виробництва інтелектуального продукту (наприклад, у випадках створення комп’ютерних програм, веб-сайтів, виробництва фільмів тощо)» – із чого можна зробити висновок, що даний законопроект було зініційовано власниками компаній, що займаються розробкою програмного забезпечення. Їхня позиція пояснюється тим, що за нинішнього становища у сфері інтелектуальної власності складно і ризиковано вести бізнес. І основну складність в інтелектуальній сфері складає... авторське право на необхідність укладати авторські угоди. Тому потрібно скасувати його, поставивши авторів у становище безправних найманих працівників, умови праці котрих не регулюються жодними галузевими інструкціями.
Більше того, законопроект вийшов далеко за межі розробки програмного забезпечення, а поставив під загрозу авторів у всіх сферах інтелектуальної та творчої праці, поставивши під загрозу майже всю інноваційну сферу і всі галузі національної культури.
Ще один аргумент, що наводиться у Пояснювальній записці до законопроекту – необхідність адаптувати українське законодавство у галузі авторського права до європейського у зв’язку з підписанням Асоціації з Євросоюзом. Однак, даним законопроектом заперечується саме поняття інтелектуальної власності, як нематеріальної цінності, нівелюється поняття автора, робиться безсенсовною процедура підписання авторської угоди і сама авторська угода, невід’ємне нематеріальне авторське право стає від’ємним, що дає можливість замовникові повністю відбирати у автора результати його праці. Усе це впряму суперечить базовим поняттям європейського законодавства в галузі захисту інтелектуальної власності і авторського права і взагалі заперечує саму ідею авторського права.