ОЛЕГ ФІАЛКО. НА ПРОЩАННЯ…
28.07.2024
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Надсумна новина – пішов з життя кінорежисер Олег Фіалко (1946-2024). Місяць тому йому виповнилось 78 літ. Він хворів, довго і важко. Опинився на чужині, де знайшлися добрі люди – і допомогли. Та болячки усе ж взяли гору…
78 - начебто й немало, одначе поважний вік з Олегом не в’язався. Він завжди виглядав людиною, зарядженою жити по-молодому. Мав дві освіти – кінознавчу і режисерську, а ще – був по-справжньому артистичним. Звідси постійне бажання когось і щось показувати, іноді цілі тобі вистави. Свого вчителя, режисера (і так само артиста у житті повсякденному) Миколу Мащенка показував дуже часто – незрідка я просто помирав від сміху. А потому заходився і собі показувати Мащенка, перебравши у Фіалка стилістику і фонетику. Кіра Муратова не раз була в ролі глядача Олежиних вистав, то ж і не дивно, що у своїй «Мелодії для шарманки» (2009) вона зняла його в епізоді, де Олег фактично зіграв самого себе – режисера, який ні на мить не виходить з професійної комунікативної мережі…
А ще пригадалось, як у 1990 році, на кінематографічному з’їзді в москві, Олег показував усім охочим Міхаіла Горбачова – за ним табуном ходили, регочучи і аплодуючи.
Скінчилось це захоплення фільмом «Імітатор» (1990), фарсовою комедією про систему радянської влади, де все фальшиво і де все імітується, з голосом включно. Хіба що у психушці усе виглядає природнішим.
І голос, і психушка були у найдовершенішому, мабуть, фільмі Фіалка «Повернення Баттерфляй» (1982), оригінальному байопіку про драматичні сторінки біографії знаменитої співачки Соломії Крушельницької, за сценарієм Валерії Врублевської. Великий талант це майже завжди і великі травми душевні. Травми родинні – і сестра, і брат Соломії втрачають стабільність психіки, виходить, що талант Соломії покликав жертви в її родині…
Тонко, графічно точно, психологічно виразно – саме цей фільм приніс режисеру справжнє визнання. Хоча йому передували два фільми, уповні професійні – гостра соціальна драма «Пробивна людина» (саме тому, що гостра, її фактично заборонили) і «Єралашний рейс», прекрасно знятий Віктором Політовим (досі пам’ятаю фактуру морського судна, живу матерію моря й виразні людські характери) і оркестрований самим Валентином Сильвестровим.
Ну і «Бич Божий» (1988) – захоплююче дослідження людських характерів двох персонажів, кожен з яких презентує свою соціальну страту (і втрату), кожен з яких, попри солідну віддаленість одне від одного на сцені вселенського життя, насправді є фактичними близнюками. Точна, майже філігранна робота людини, яка уміла поєднувати дар оповідача з прозиранням в оповідуваному універсальних житейських і власне філософських проблем.
Потім – потім було багато в чому незбагненне зникнення Фіалка з процесу фільмування. Подумати тільки – 14 років відділяють «Імітатора» і «Казанову мимоволі», за яким були ще «Діви ночі» (за повістю Юрія Винничука) і «Садівник». Його захопили інтриги перетворення життя в Україні, їм віддавався з усією пристрастю. Ті переміни стимулювали, так видається, й переміни в його особистому житті, особистих поглядах.
У Спілці кінематографістів Олег Фіалко був однією з найпомітніших і найяскравіших постатей. Пригадую рубіж 1980-90-х, коли у Спілці все кипіло, все перекидалось дригом. Олег входив до спілчанського керівництва, його яскраві, артистично огранені виступи назавжди в пам’яті. Як і дим його сигарети, без якої годі було його уявити у ті роки…
У 2009-му нас удвох обрали керувати Спілкою – мене головою, його – заступником голови. Олег не дуже любив рутину тієї управлінської роботи, до цього душа його точно не лежала. Зате питання стратегічного порядку збуджувало його уяву і бажання працювати… Любив він і загострення стосунків між людьми, тут його режисерський дар знаходив точну приземлення, вона ж точка зльоту…
Тепер на Олега чекає політ у кращі світи. О, скільки там їх, його друзів – власне чи не вся Довженкова кіностудія, куди він прийшов в кінці 1960-х. Олег неодмінно розкаже і покаже їм все, що тут відбувається, в житті земному…
А ми будемо його пам’ятати. Дякую, Олеже, за все. Ще побачимось!