Журнал Кіно-Театр до дня народження Миколи Гоголя
07.04.2024
Журнал "Кіно-Театр"
1 квітня народився Микола Гоголь.
Український кінематограф важко уявити без екранізацій та алюзій на творчість цього письменника, якими є «Вечір на Івана Купала» (1968) Юрія Іллєнка, «Пропала грамота» (1972) Бориса Івченка чи анімаційна стрічка «Страшна помста» (1988) Михайла Тітова або «Загублений рай» (2008) Ростислава Плахова-Модестова та ін.
Характерною особливістю є те,що українські митці схильні виходити за межі творів Гоголя та екстраполюють їх на більш глобальний контекст – національної історії та актуальної їм сучасності. Й кожного разу це пошук форми подачі, візуалізації - поєднання химерного і мальовничого, виснуване з народної образотворчої традиції передусім. Як правило, такий підхід спонукав авторів експериментувати, у т.ч. з технічними засобами.
Приміром, режисер Михайло Тітов застосував у своїй екранізації «Страшної помсти» мальовану анімацію по целюлоїду з т.зв методом «еклеру», коли сцену попередньо знімають за участі живих акторів. До роботи над «Вечором на Івана Купала» Юрій Іллєнко запросив народну художницю Лізу Миронову зробити розписи, крім того творча група фільму активно експериментувала з кольором, ракурсами – безпосередньо «домальовуючи» натуру. Цей фільм став прототипом бароково-химерної «Молитви за гетьмана Мазепу» (2001), де вагому художню партію фільму виконав Сергій Якутович.
Цей же художник, на запрошення режисера Ростислава Плахова-Модестова, створив нестандартну мальовничу екранну історію життя Гоголя у форматі документального кіно «Загублений рай» (2008). Загалом, якщо вірити українській версії Вікіпедії, творчість Миколи Гоголя стала предметом більш як 50-ти екранізацій у вітчизняному та зарубіжному кіно. Перші спроби були здійснені ще в епоху німого кіно – «Вій» (реж. Василь Гончаров, 1909), «Тарас Бульба» (реж. Олександр Дранков, 1909), «Мертві душі» (реж. Петро Чардинін, 1909) та ін.