Як справи в українського кіно у дні лютої війни? Розмова з Пилипом Іллєнком
05.04.2024
"Якщо ж говорити про споживання російського "Слова пацана", шансону і російських серіалів, то наша проблема дуже проста: у нас немає ефективного мовного бар’єру. Ми розуміємо російську мову; відтак, дуже просто включити "Слово пацана", і дуже складно включити щось на Нетфліксі. Тому що там, можливо, не буде українського перекладу".
"...це - найбільша проблема. Поки у нас буде критична маса людей, які просто володіють російською мовою на достатньому рівні ми будемо незахищені від їхнього інформаційного простору…".
"...запит на український контент виріс. Тому що коли всі розуміють, що це - ексзистенційна війна за ідентичність, культурний контент, який стверджує цю ідентичність, стає надзвичайно потрібним як форма підтримки себе в стані цієї ідентичності. Тобто щоби бути далі українцем, я маю слухати українську музику, дивитися українське кіно, читати українські вірші і так далі. Бо інакше не працює. І ринок це показує... Це навіть не фактор усвідомленого патріотизму, а підсвідома потреба споживати такий контент".
Автор: Євген Кузьменко
У це важко повірити – але українське кіно живе і продовжує розвиватися. Попри війну, часткову окупацію і обстріли з повітряними тривогами. Попри вимушений виїзд із країни кваліфікованих кадрів. Попри збідніння публіки і відсутність державної підтримки.
Далі: