Журнал "Кіно-Театр":Непроста в нашому кіно доля теми кохання!
15.02.2024
Журнал "Кіно-Театр"
То була радянська доба. Тематика революції й війни та їх нескінченні переспіви, постійна класова боротьба, боротьба з капіталізмом / імперіалізмом чи бодай “гострими проблемами сучасності”... кохання загалом було “несерйозною” темою і могло хіба що підсолоджувати собою “значущі”сюжетні лінії.
А проте і в тих рамках митці створювали безсмертні образи кохання в його розмаїтих, складних формах: класична лірична сцена побачення в сріблястому місячному світлі — і тут же проймаюче до кісток “плотське” кохання в його трагічному буйстві у Довженковій “Землі”; “гуцульські Ромео і Джульєтта” в “Тінях забутих предків” Сергія Параджанова, історія кохання, що вмістила в собі і світ героєвої душі, і цілий світ українських Карпат; складні, нюансовані стосунки подружньої пари у “Коротких зустрічах” Кіри Муратової...
У незалежній Україні кіно продовжувало боротися — то за власне виживання, то за вирішення складних історичних, суспільних, філософських проблем... Коханню і тут місця було не так багато; тим символічніше звучить назва “Острів любові”, цілого серіалу за мотивами української кінокласики, що — нечувана справа! — цілком і повністю присвячений був любовним стосункам. Звісно, кохання на українському екрані стало більше, показували його різноманітніше й сміливіше: тут і поетична з елементами гротеску історія юнака, що цілий світ об'їздить в пошуках своєї коханої, у “Фучжоу” Михайла Іллєнка, і чудернацький любовний трикутник вченого, жінки й квітки у “Двох Юліях” Олени Дем'яненко, і взаємне тепло, що рятує, у “Ми є. Ми поруч” Романа Балаяна, і несподівана зустріч та єднання двох на випаленій донбаській землі в “Атлантиді” Валентина Васяновича...
Сьогодні нашому кіно знов не до кохання. Важко знімати про щось, крім війни... а втім, і тут квітами крізь бруківку проростають такі знайомі і такі необхідні всім почуття. Мало який фільм про війну обходиться без згадки про кохану: наречену, дружину, подругу, що думкою, словом та справою підтримує героя...
Так чи інакше, віримо, що українська велика кіноісторія Кохання, щира, потужна, захоплююча — ще попереду. Бо війни минають, а кохання було і є завжди. І про це в нас також неодмінно відзнімуть кіно.