ЗАЯВА НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ
26.01.2024
Українська кіноспільнота вирішила звернутись до Президента України, Кабінету Міністрів та Верховної Ради України з вимогами, виконання яких може радикально змінити нинішній стан, в якому опинилась кіногалузь.
Більшість вимог, задокументованих у зверненні, ми ініціювали досі і підтримуємо нині. За винятком однієї, яка стосується відмови від запланованих на 2024 рік, на підтримку кінематографії, бюджетних коштів та негарантованого перенаправлення на потреби Сил Оборони.
Ми вважаємо: кінематограф, у всій множині своїх проявів, це теж Сили Оборони - те, що керівництвом Української Держави недооцінювалось, а то й просто ігнорувалось упродовж багатьох років. І, значною мірою, продовжує ігноруватись нині, коли відсутня навіть мінімальна реакція на очевидні факти некомпетентності і недоброчесності з боку керівництва Держкіно України і їх несприйняття кіноспільнотою. То ж наша пропозиція: допоки кіногалузь очолюється людьми, яким не довіряє більшість кінематографістів, заблокувати фінансову підтримку фільмових проєктів з Державного бюджету 2024 року. Тільки у разі призначення нового керівництва Держкіно та членів Ради з питань кінематографії, обраних за прозорими і доброчесними процедурами, фінансування розблоковується!
Різниця у формулюванні вимог, здавалось би, невелика, але вона принципова. За тим стоїть досвід самої нашої Спілки кінематографістів, яка наприкінці 1980-х та у 1990-ті роки зіграла помітну роль в руйнації системи управління державним сектором кінематографії. Двічі, саме під тиском Спілки, Держкіно узагалі - як інституція - ліквідовувалась: спершу у 1988-му, вдруге, уже під назвою Держкінофонду, 1993-го. Утім, влада реагувала не стільки на конкретні вимоги, скільки на їхній радикалізм. Останній і полягав у неприйнятті інституцій, які традиційно пов'язувалися з цензурою, творчою несвободою.
Історичний досвід усе ж чомусь учить. Передусім тому, що не варто нищити інституції. Нині ж усе частіше лунають голоси із закликом ліквідувати Держкіно. Так, вони викликані глухотою влади, замало не абсолютною, до думки експертного середовища, до кінематографістів. А також тим, що Держкіно, у його нинішньому вигляді, виглядає таким собі сколком тоталітарного режиму, з його негацією думки громади, чиновничим свавіллям, розподілом бюджетних коштів на кінопроєкти серед «своїх». Та все ж не втрачаймо пам'яті, не забуваймо: опісля ліквідації державної управлінської структури, очолюваної кінокласиком Юрієм Іллєнком у 1993-му, український кінематограф упродовж двох десятиліть знаходився в комі; стояло питання про саме існування національної екранної культури. Гідність не втратили, але не дорахувались двох поколінь, чия мистецька доля не мала шансів скластись.
Необхідне найскоріше звільнення керівництва Держкіно, чиї руйнівні дії дедалі відчутніше позначаються на стані вітчизняної кіногалузі, зокрема на її міжнародному іміджі. Спілка вимагає проведення прозорого конкурсу на посаду нового голови Держкіно України і членів Ради з державної підтримки кінематографії. Так само ми за вироблення, за найактивнішої участі експертного середовища, громадськості в цілому, нового проєкту Стратегії розвитку кіно.
Доцільно не відмовлятися від бюджетних коштів на потреби кінематографістів, особливо молодих, зброєю яких і є кінокамера, а блокувати кошти до моменту призначення нового керівництва Держкіно та Ради з державної підтримки кінематографії.
Cекретаріат Національної спілки кінематографістів України