Продюсер Валерія Іваненко: Дякую за хвилювання!
11.01.2024
Опубліковано Valeria Ivanenko · 12 год ·
Вчора світ відзначив сторіччя від дня народження Сергія Параджанова. Але особливо урочисто відзначали цю подію в Україні, Вірменії та Грузії. В трьох країнах, поміж якими розділив своє серце Майстер, який визнавав себе «вірменином, який народився в Тбілісі і який сидів в радянській в’язниці за український націоналізм»
В столиці України Червона зала Будинку кіно була вщент заповнена тими, хто не пожалів свого часу, не злякався можливих обстрілів, крижаного холоду і хто не пішов із зали навіть коли не вистачило місця в партері. Люди стояли в проходах, не бажаючи пропустити те, що підготувала для них Національна Спілка кінематографістів України за підтримки посольств Вірменії, Грузії та Спілки вірмен України.
Такого у Будинку кіно не було дуже давно. Хочеться сказати слова щирої вдячності кожному, хто прийшов на перегляд «Тіней забутих предків» і тим, хто залишився на вечір пам’яті Параджанова. Доречи, саме цей перегляд фільму переконав мене в тому, що фільм «Тіні забутих предків», який більшість з нас не раз бачила по телевізору, треба дивитись лише на великому екрані. Він знятий для нього. Жоден екран телевізора або комп’ютера не зможе передати масштаб зробленого Параджановим. Я впевнена, що кожна людина повинна побачити цей витвір мистецтва, бо зняте Параджановим, не вкладається лише в рамки кінематографу. Кожен кадр – це художнє полотно (вічна пам’ять оператору Юрію Іллєнко), кожне наповнення кадру– це історія, які віддалена від нас на десятиріччя, но яка є чистим джерелом нашого усвідомлення себе українцями. А ще дивовижна музика геніального Мирослава Скорика, яка наповнює емоцією кожен епізод, напуваючи душу…
Колись Мікеланджело Антоніоні написав: «Вклад Параджанова у світове кіно полягає насамперед у тому, що він створив унікальну кінематографічну мову. Світ фільмів Параджанова – це чарівне поєднання кольору, пластики, музики та слова».
«У храмі кіно є зображення, колір та реальність. Сергій Параджанов був майстром цього храму» - ці слова належать Жану Люку Годару…
Слідкуйте за оголошеннями. Впевнена, що НСКУ, Будинок кіно та Довженко-центр ще не раз організують показ «Тіней забутих предків» - фільму, який займає перше місце серед кращих українських фільмів і входить до Золотого фонду світового кіномистецтва.
Було приємно бачити на сцені представників посольств Вірменії, Грузії, голову Спілки вірмен України та шановну Олену Оганесян - голову правління «Товариства культурних зв’язків», почути теплі слова привітань та щире звернення до присутніх українською мовою.
Мушу зізнатися, що всі дотичні до підготовки дуже і дуже хвилювались. Підготовка тривала до останньої хвилини. Зосереджений на вирішені питань організації вечора і життя кіноспільноти новообраний Голова спілки Сергій Борденюк, уважний до деталей директор Будинку кіно Дмитро Кожема на якому, левовою частиною, і трималася підготовка: оперативна заміна вибитого під час останнього обстрілу величезного скла на вході до Будинку кіно, монтаж двох виставок – виставки дивовижних колажів створених актрисою Ларисою Кадочниковою, великої фото-виставки присвяченої героям-захисникам України та й багато чого іншого. В цілому весь колектив Будинку кіно працював злагоджено та дружно. Кирилл Плесконос і його команда, які залюбки підключаються до кожної події, що відбуваються в Будинку кіно і для цього вечора зробили чимало.
В той же час монтувався фільм, точніше, як сказав один з його авторів режисер Дмитро Томашпольський, кіно-колаж, ще одним автором та режисером якого є легендарний Роман Балаян. Було багато творчих сперечань і хвилювань, але в результаті кіно-колаж, сплетений зі сторінок життя Параджанова, спогадів близьких до нього людей і всіх тих, кому пощастило працювати із ним, відкрив для більшості присутніх чимало невідомого з життя Параджанова і, сподіваюсь, допоміг зрозуміти природу його дивовижного погляду на життя та творчість.
Шановані кінознавці Станіслав Сукненко і Сергій Тримбач, які вели вечір - кожен по своєму задавали тон кожній його частині. Актриса Лариса Кадочникова, Режисер Олег Бійма, художниця Катерина Рапай – стали справжнім подарунком для присутніх, бо їм було що розповісти про Майстра, якого вони добре знали.
Ближче до кінця вечора сталося те, на що близькі, друзі та поціновувачі творчості Параджанова чекали майже півсторіччя. Йосиф Зісельс - заступник голови Національної комісії з реабілітації при Українському інституті історичної пам’яті повідомив присутнім про реабілітацію Сергія Параджанова, якого було засуджено на п’ять років ув’язнення за «український націоналізм», за «спекуляцію» та за «гомосексуалізм» (ця стаття не залишала шансів вижити у в’язниці, саме тому її щедро роздавали багатьом «неблагонадійним»). Представлені СБУ документи, які підтвердили факт не лише того, що Параджанов багато років знаходився під постійним наглядом КДБ, але й надали підтвердження фальсифікації обвинувачень, дали нарешті змогу реабілітувати Параджанова.
Колись на запитання, що відчуває Майстер після років тюрми він відповів: «Я помщу світові любов'ю». Давайте пам’ятати ці його слова.
На цьому вечір не скінчився, бо зі сцени Будинку кіно Сергієм Борденюком було оголошено про те, що Національна спілка кінематографістів України засновує кінематографічну премію імені Сергія Параджанова, якою щороку, в день народження Митця, нагороджуватимуться кращі кінострічки створені кінематографістами України.
Кінцівка вечора вийшла точно параджанівською, бо за екранним Параджановим, що проспівав куплет народної пісні "Дощечка", підхопив її і продовжив популярний театрально-музичний гурт Schmalgauzen, створений в межах Університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, а слідом за хлопцями піднялись на сцену і яскраві гуцульські музики, що ще на початку зазивали на ювілейний вечір з порогу Будинку кіно яскравим звуком карпатських трембіт.
Що до мене, то я хвилювалась з початку вечора і до самого його завершення так, що іноді ставало важко дихати ) Хвилювалась від того, що чула зі сцени і бачила на екрані, хвилювалась від вдячності кожному, хто долучився до організації вечора, хвилювалась коли озиралась на заповнену шанованими глядачами залу і бачила зосереджені обличчя тих, перед ким розгорталось життя сповнене жорстоких випробувань, без залишку віддане вільній та щирій творчості, якій Параджанов жодного разу не зрадив. Життя людини, яка відкрила світу Україну. Можливо саме тому літературознавець та дисидент радянських часів Іван Дзюба свого часу зауважив, що Сергій Параджанов - «вищий за легенду».
Валерія Іваненко.
НСКУ. продюсер, режисер