ЛЮДИНА ШУКАЛА ВЕСЕЛКУ. І ЗНАЙШЛА…
27.09.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Іде з життя кінорежисер ВОЛОДИМИР ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1935-2023)
Хмельницький - одна із легенд студії «Київнаукфільм», так само легендарної, фантастичної, багатолітньої лідерки світового наукового кіно у 1960-80-х роках. Одна із трагедій нашого кіно - руйнація цієї кіностудії у 90-х і «нульових»…
Володимир Ілліч іде від нас 88-літнім, проживши велике й гідне життя. Хоча у його фіналі було забагато трагічної гіркоти: лиха доля забрала у Хмельницького спершу сина, Тимура, а два роки тому і дружину, чудесну і незрівнянну Аделіну Хмельницьку, яку усі звали просто Деля (була вона, до речі, дочкою кінооператора Валентина Орлянкіна, який співпрацював із самим Довженком, знімав на війні…). Не тільки дружина, а й колега по роботі… Така мила, така світла сім’я. Останні місяці я доволі часто зустрічав режисера (ми жили неподалік одне одного) чи то на вулиці, чи у сквері, де він, найчастіше, з кимось спілкувався. Самотність сушила його життя, забирала останні сили...
Півроку тому ми вітали режисера на його творчому вечорі в Синій залі Будинку кіно. Було тепло, весело і трохи сумно. Герой вечора охоче відповідав на питання, переповідав нюанси роботи над тим чи іншим фільмом. І робив це в захопливій формі, вибудовуючи свою розповіді дуже уміло, сказати б сюжетно.
Потому, на застіллі, очі Володимира Ілліча раз по раз теплішали, з його уст зривалося «Деля, Делічка говорила… робила…». Хотілось обняти його і разом сплакнути, але ж ні, чоловіки мусять триматись і не виказувати свій біль, яким би пекучим він не був. Що ж, тепер біль одійде, за якийсь час вони знову поєднаються з Аделіною. І з сином…
У Хмельницького було чимало помітних, яскравих фільмів. Окремою сторінкою йдуть ігрові стрічки, вибудувані на матеріалі з життя людей науки. До прикладу, картина «Люди і дельфіни» (1983), в якому йдеться про контакти людей із світом дельфінів, де спостережено риси, близькі до людського суспільства. Проблематика, яка розроблялася у кращих картинах «Київнаукфільму» (Фелікса Соболєва, до прикладу), тут вона максимально наближена до глядацької аудиторії, і зроблено це дуже майстерно.
Те саме можна сказати і про пригодницький телевізійний серіал «Алмазна стежка» (1977) - про пошуки алмазів у Якутії. Нечасто режисер неігрового кіно досягає мистецького успіху в кінематографі ігровому, тут це сталося. Причому в роботі на «Київнаукфільмі», студії, здавалось бм, заточеній зовсім не на виробництво ігрових стрічок.
Серед пізніших робіт майстра виокремлю фільми «Лесь Курбас. Між двома пострілами» (1997) та картину «Будинки і химери Владислава Городецького» (1999). Тут так само виявилось уміння розповісти про складні історичні сюжети і видатних історико-культурних персонажів дохідливо, з мистецькою вигадливістю.
А ще Хмельницький викладав, у нього чимало учнів. Яким усім сьогодні напевно що сумно й тужливо… Усім їм, а найперше рідним і близьким, колегам мої співчуття. А Володимиру Іллічу легкого переходу у кращі світи.
Один із ранніх фільмів Хмельницького має назву «Людина шукає веселку» (1965). Хто шукає - неодмінно знаходить… І тоді в житті додається хоч трохи радощів. Сум, утім, теж нікуди не дівається.
Прощання з Володимиром Хмельницьким відбудеться в середу, 27 вересня, о 12.00 - у залі крематорію Байкового цвинтарю.
Творчий вечір кінорежисера Володимира Хмельницького