Лариса Кадочникова. Війна і мир.
30.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
30 серпня - День народження ЛАРИСИ КАДОЧНИКОВОЇ. Актриси, що несе в собі світ легенд і міфів - не тільки кіно чи театру, самої культури як такої. Відтак не дивно, що коли в Україні вже тривала війна, режисер Дмитро Томашпольський попросив актрису просто поблукати вулицями вічного міста… І всі ті прогулянки зняв на камеру. З’ясувалось: з Кадочниковою у кадрі не тільки її друзі (серед яких і я, грішний), з нею сам дух високої культури, високого мистецтва. Дух, присутність якого пояснює, чому Київ, а за тим і вся Україна встояли проти нащадків погансько-ординського вояцтва… Саме про це фільм Томашпольського «Лариса Кадочникова. Війна».
До речі, колись Ларису пробували на роль Наташі Ростової у фільму Сергія Бондарчука "Війна і мир". Не збулося, натомість постали "Тіні забутих предків" і Україна... І от нині, за тиждень, Кадочникова їде до Венеції, де 8 вересня в рамках найавторитетнішого кінофестивалю покажуть "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова (привід - його 100-літній ювілей). Це буде тріумф і самої актриси, чиї ролі назавжди увійшли до скарбниці українського і світового кіно...
Кадочникова – людина надзвичайних креативних можливостей. Вихована в лоні театру, орієнтованого на глибоку психологічну проробку поведінки персонажів у кадрі і на театральній сцені (передусім легендарного «Современника»), вона з позірною легкістю перейшла у дивосвіт Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Юрія Якутовича. У легендарному фільмі «Тіні забутих предків» вони запропонували їй зовсім іншу стилістику: Марічка Гутенюкова мусила стати складовою надзвичайно експресивного, супервиразного (за композицією, кольоровою симфоністикою передусім) кадру, де актор далеко не завжди є центром і рушієм мізансцени (чи мізанкадру).
Це був чи не перший досвід (за новітніх часів) акторського перевтілення у таку собі «фарбу», яку щедро наносили на екранне полотно автори стрічки. І разом з тим Кадочникова тримала внутрішню психологічну напругу, яка потужно струмує з екрану. Сказати б, колажне поєднання різновекторних, різностильових, різнофактурних площин в одній акторській особистості. Така акторська метода розвинулась у пізніших фільмах за участі актриси – у «Криниці для спраглих», «Вечорі на Івана Купала», «Білому птасі з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. В останніх двох це виявилося особливо цікаво й незвично – адже йшлося про ситуацію з розірваною, розчахнутою на кілька сегментів духовною екзистенцією. Кадочникова виражала її на мінімумі екранних можливостей – але ж з якою дивовижною, філігранною майстерністю! Як і в фільмах інших режисерів – у «Комісарах» Миколи Мащенка, «Чорна курка, Або Підземні жителі» Віктора Греця, «Історія одного кохання» Артура Войтецького, у багатьох театральних ролях, включно з останніми - Жорж Санд, до прикладу, у виставі «Музика кохання»…
Дорога Ларисо, хай та музика завжди звучить у Вашому житті!
На фото - Лариса Кадочникова: сама і, на одному із знімків, з Юрієм Іллєнком, коли ще так багато було попереду... А нижній фотокадр у правому ряду - Марічка з "Тіней...".