«НІКОЛИ НЕ ПУСКАЙ НА ПОРІГ ВАРВАРА, СИНУ,- ЧИ ЙТИМЕ ВІЙНОЮ, ЧИ З МІХОМ ОБЛЕСЛИВИХ КЛЯТВ…»
09.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Як часто поет в Україні - пророк. От сей вірш має титульну назву «НАТОМІСТЬ ЗАПОВІТУ» і написаний ВАСИЛЕМ САГАЙДАКОМ (1945-2006) у 1990 році. Коли вже так добре все ніби складалось - ми стояли на порозі вільної і непокріпаченої України і Росія на очах перетворювалась на щось демократично-свобідне, з чим дружбанитись повік - державами і поетами.
А поет Василь Сагайдак, народжений на Львівщині, який чимало літ прожив-пропрацював журналістом в Одесі, рятуючись од підозр і переслідувань,- він знав, він видів день майбутній. Він застерігав… Ми не почули.
Ніколи не пускай на поріг варвара, сину,
— чи ітиме війною, чи з міхом облеслих клятв,
він забере твій дім, ложе візьме і дружину
і на майдані спалить згортки давніх коляд.
Змертвіє у словниках і на цвинтарях тепла мова,
бо все, що у тебе, нащадку, сьогодні є,
він перелицює до нитки, перепише до слова,
перемурує до каменя й видаватиме за своє.
Василь знав, що таке страх - і те, як його позбутись. Знав і те, що страх має звичку вертатись - туди, де перемагає безпам’ятство. Тому пишімо щоденники і заповіти - аби нащадки наші пам’ятали все - від Батуринської різанини до Маріупольської руїни, і до зрадників, куплених і проданих: о, скільки їх було і скільки їх ще буде…
Прислухаймось до поетів - як же часто вони бачать те, що заблоковано і не з’являється на наших легковажних і легковірних радарах.
СТРАХ
Страх неохоче із наших душ виводить війська.
Зостаються німими полігони, казарми, шанці.
В їх порожнечі відлунює підозра шорстка
- а раптом вони шеренгами повернуться завтра вранці.
Не синові, а внукові передам щоденник та заповіт
і повість про те, як малося в Україні й на серці,
коли соловейків і жайворонків то кріль,то кріт
живосилом топили у дірявій цеберці.
1990
Дякую Іванові Малковичу за відкриття Василя Сагайдака. Ще одне відкриття… Читайте упорядковану Іваном Антологію української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана - уже дев’яте, коли не помиляюсь, видання побачило світ у вид-ві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.