СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ ПІДДАЛА НИЩІВНІЙ КРИТИЦІ ТАК ЗВАНИЙ ПРОЄКТ «СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КІНО В УКРАЇНІ ДО 2027 РОКУ».
05.08.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіностудія
ПРОЄКТ, ОРІЄНТОВАНИЙ НА РУЙНАЦІЮ КІНОІНДУСТРІЇ, ЕКРАННОЇ КУЛЬТУРИ В ЦІЛОМУ.
Свої висновки щодо «Стратегії», виробленої в надрах Держкіно України, Спілка надіслала до Кабінету Міністрів і того ж таки Держкіно.
Нагадаю, Держкіно відмовлялось - всупереч відповідним законотворчим нормам - показувати громаді текст сотворенного проєкту. І справді, хто ж показує щойно народжену дитинку - вона виглядає страшкувато. От підросте трохи, через рік-півтора, тоді й приходьте, покажемо.
Але ж народ кіношний у нас вреднуватий, пристали як осінній лист до красівого пальтечка: покажи та й покажи. Зрештою, якимось шляхом роздобули той вікопомний текст і заходились критикувати, на святе руку піднімати… Хоча ж ніхто не знав, чи справжній той текст, в натурі, чи, може, зла пародія?
Нарешті, призначили Розгляд стратегії розвитку кіно від Держкіно на урядовому комітеті - на 22 червня (дата, мабуть, не випадкова). А кіноспільнота й тут бабацнула листа на ім'я Ольги Стефанішиної, віце-прем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, з проханням відкласти розгляд Стратегії до її громадського обговорення. Якимось дивом урядовий комітет прислухався і відклав обговорення. Довелось таки Держкіно виставляти проєкт Стратегії на вселюдські очі.
Текст від Спілки кінематографістів див. нижче. Лишень кілька акцентів. Судячи по всьому, головним клопотом стратегічних авторів Стратегії було те, як звільнити державу від державних кіностудій та інших державних інституцій. Скажімо, передбачається «акціонування державного підприємства “Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка”. Звісно, що подробиці такого акціонування не розкриваються, хоча йдеться про одну із сакральних кіноінституцій, власне одну із святинь нашої кіномистецької історії. Це все одно, що заявити про необхідність акціонувати Київський театр імені Івана Франка (була, була така пропозиція, ще за минулої влади). Чи Київський оперний… Збиткові ж підприємства. Вони вам треба? Продати - із глаз долой, із серця вон… В самому центрі Києва - із тих «доходяг», куди доходять токі рєдкіє придурки (таких ще багато, правда; і коли вже вимруть, падли, работать мєшают?!), можна зліпити канхветки доходниє і дородниє…
Той випадок, коли йдеться про необхідність прийняття виваженого рішення (за неодмінної участі кіноспільноти, громадського суспільства) - рішення стратегічного рівня, який натомість прагнуть підмінити примітивною тактикою базарного виторгу. Кажуть, і я чомусь у це вірю, що вже якимось китайцям пропонували Довженкову кіностудію. А що, розвивати китайське кіно треба? Треба. От і розвиватимуть.
Ні, кіностудія імені Довженка справді потребує якихось рішень, оскільки вже стільки літ вона перебуває у підвішеному стані. Бо чиновники все відкладали на потім. Одначе робити це нині, посеред війни, з не дуже розвинутим законодавством, яке нібито не дозволяє, певний час, перепрофільовувати підприємство, але й не заперечує проти інших форм ведення господарства. І от господарем студії стає якийсь марсіанин, котрий «зберігає профіль», забезпечуючи виробництво 2-3-х короткометражок щороку (із «марсіянськой жизні»). А паралельно вирубує Довженків сад і будує 5-6 готелів, чи ще якусь холєру. Минає 20 обумовлених відповідним законом років, і все - від кіностудії лишиться хіба що надгробок у вигляді меморіальної дошки…
Разом з тим, стратегічною метою розвитку кіно в Україні оголошується «формування середовища, яке сприятиме розкриттю та реалізації творчого потенціалу талантів суб’єктів кінематографії». Себто автори від Держкіно вважають, що такого середовища в Україні немає, його тільки зараз мають намір «формувати»,- з нульової, виходить так, точки. Розпродавши при цьому імущество кіностудій, виліплюючи креативне середовище із якогось чи то китайського, чи марсіянського матеріалу. Як кажуть у подібних випадках, «крєатівненько»… Чи то писали ці пасажі невігласи, чи це вияв цілковитої зневаги до вітчизняної екранної культури, як і культури в цілому.
У чому Стратегія прописана ЧОТКО - то це там, де йдеться про цифри вироблених фільмів. До прикладу - авторських повнометражних ігрових фільмів для фестивалів категорії А автори проєкту пропонують робити не більше 7-ми стрічок щороку; зате телевізійних серіалів, виробництво яких підтримуватиметься державою, буде «не менше 600 годин на рік» - телевізійне лобі у сферах державного керівництва у черговий раз демонструє свою силу і впливовість.
Ну і, звісно, головна пристрасть нинішнього керівництва Держкіно - Довженко-центр. Архів «оптимізують». Знаєте, для чого? А от і не вгадали - «для створення сприятливих умов для розвитку державних кіностудій»; тих, вочевидь, які виставлять на приватизацію. З тим разом відпаде необхідність в самому Довженко-центрі. Натомість «розвинуть» міфічну, таку, що досі існує виключно на папері, державну установу “Науковий центр кінематографії України” - звісно, що «з метою задоволення потреб сфери кінематографії». Можна уявити собі задоволену фізіономію тієї кінематографії - подібної акробатики вона не бачила давно.
Не обійшли стратеги від Держкіно і питання авторських прав. Треба, кажуть і пишуть, запровадити «ефективні моделі управління та захисту авторських прав у сфері кінематографії». Не сказали тільки, що Україна багато років поспіль посідає провідне місце в антирейтингу уряду США – «Списку 301», оскільки має скалічену вандалами від нібито державних і так само нібито громадських інституцій систему захисту інтелектуальної власності, орієнтовану на що завгодно, тільки не на захист тих самих авторських прав. Отже, для нас хоча б одну «модель» впровадити, вже був би успіх, моделі у множині це сон - настільки ж прекрасний, наскільки і малоздійсненний…
І т.д. і т.п. - повністю спілчанську аналітику можна прочитати нижче.
ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРУ УКРАЇНИ ШМИГАЛЮ Д.А.
ДЕРЖАВНОМУ АГЕНТСТВУ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ КІНО
ПРО ПРОЄКТ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КІНО НА ПЕРІОД ДО 2027 РОКУ
Державне агентство України з питань кіно запропонувало до громадського обговорення проєкт Стратегії розвитку кіно в Україні на період до 2027 року та операційного плану заходів з її реалізації. Метою є отримання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань щодо проєкту акта.
Акцентується на тому, що Проєкт акта розроблено з метою визначення перспектив розвитку кінематографії, що забезпечить вплив національного і світового кіномистецтва на духовне життя українського суспільства.
Підкреслено також, що «розроблення Стратегії зумовлено актуальністю проблеми створення в Україні належних правових, організаційних, економічних, технологічних умов для розвитку національної кіноіндустрії», здатної забезпечити підвищення конкурентоспроможності національних фільмів, їх художньої та соціальної значимості та ефективної форми суспільного функціонування».
Ми вдячні Держкіно за зусилля щодо розробки проєкту Стратегії, поява якої є вочевидь актуальною і важливою, з огляду на сукупність проблем розвитку аудіовізуальних мистецтв в сучасному світі. Разом з тим змушені констатувати: запропонований текст Проєкту не відповідає навіть заявленій меті (не кажучи вже про відсутність цілого спектру цільових орієнтирів) і у такому вигляді не може бути основою для подальшої роботи і удосконалення тексту - удосконалювати і розвивати, власне, нічого. Відтак Національна спілка кінематографістів вважає за необхідне відкликати запропонований проєкт Стратегії, визнавши незадовільною роботу його анонімних авторів.
На нашу думку, Кабінет Міністрів України має доручити відповідним урядовим інституціям розробити нову редакцію Стратегії, з урахуванням складних кризових процесів, у яких опинилася кіногалузь через тривалі, упродовж останніх чотирьох років, тектонічні виклики - як для України, так і для усього світу.
Підставою такого рішення є ряд особливостей тексту проєкту Стратегії, а саме: - автори Стратегії не виказують жодного уявлення про контекст, світовий і національний, в якому функціонують системи аудіовізульних мистецтв; враження, що йдеться про кінематограф, котрий існує у вакуумі, поза яким немає жодних візій і жодних співмірних і суголосних видів діяльності;
- понад те, кіномистецтво - якщо вірити авторам проєкту - жодним чином не вписано навіть у контекстуальні зв’язки з іншими секторами національної культури, передусім в частині її креативних індустрій; власне саме поняття Креативних індустрій ніяк не актуалізовано в тексті проєкту;
- відтак у проєкті Стратегії не йдеться і про ринки споживання створеного аудіовізуального продукту з метою задоволення різновекторних потреб аудиторії - а саме врахування таких потреб визначає, зазвичай, конструкцію переважної більшості стратегій розвитку. Не йдеться і про багатоканальність ринку споживання аудіовізуальної продукції, про соціокультурні механізми її доступності для аудиторій. Загалом мета Стратегії сформульована таким чином, що виглядає, у підсумку, як не дуже спритне жонглювання однотипними сенсами, котрі не відповідають завданню системного підходу;
- то ж не дивно, що, до прикладу, стратегічною метою розвитку кіно в Україні оголошується «формування середовища, яке сприятиме розкриттю та реалізації творчого потенціалу талантів суб’єктів кінематографії». Таким чином, виходять з неартикульованого уявлення про відсутність такого середовища в Україні, його тільки зараз мають намір «формувати», - з нульової, виходить так, точки. Це або невігластво авторів названої тези, або їх цілковита зневага до вітчизняної екранної культури, як і культури в цілому;
- серед інших цільових орієнтирів (їх важко назвати «стратегічними», оскільки йдеться про ситуативне підсилення певних позицій кіноіндустрії, на кшталт «забезпечення захисту прав інвесторів сфери кіно») названо і розвиток спроможності вітчизняних продюсерів залучати іноземні інвестиції та виходити на глобальний ринок, здійснюючи дистрибуцію фільмів. Одначе ця теза виглядає нічим не підкріпленою декларацією, оскільки не артикульовано жодних уявлень про зміни, яких зазнав і зазнає світовий кіноринок, під тиском глобальних трансформацій, з розвитком нових технологій включно;
- серед проблемних вузлів осібно постулюється «невідповідність системи підготовки фахівців сучасним вимогам кіновиробництва»; одначе ця констатація зависає у повітрі, оскільки приховано той факт, що державна система кіноосвіти підтримується державою у кращому разі на 20 % потреб, це по-перше. Й по-друге, лишається непроясненим, як за такої «невідповідності» українські фільми доволі непогано виглядають в контексті світового кінофестивального руху (у самому тексті проєкту наведено промовистий реєстр фільмів, відзначених на найпрестижніших світових фестивалях);
- так само нічим не аргументовано тезу про «незадовільний стан збереження національної кінематографічної спадщини та консолідації фільмових колекцій»;
- жодних аргументацій немає і в розділі тексту, де йдеться про шляхи реалізації стратегічних цілей: до прикладу, стверджується необхідність «зменшення дефіциту професіоналів на всіх ланках виробничого процесу, особливо тих, які мають досвід роботи з міжнародними проектами», одначе ця теза так само не має жодного конкретного опертя;
- натомість конкретика є присутньою там, де йдеться про врегулювання питань щодо кількості фільмів (за кожним видом та жанром), а також загального хронометражу серіалів, які виробляються за рахунок державних коштів; наведені цифри (до прикладу - авторських повнометражних ігрових фільмів для фестивалів категорії А автори проєкту пропонують робити не більше 7-ми стрічок щороку; зате телевізійних серіалів, виробництво яких підтримуватиметься державою, буде «не менше 600 годин на рік» - телевізійне лобі у сферах державного керівництва у черговий раз демонструє свою силу і впливовість;
- плутаною і слабко аргументованою виглядає і та частина проєкту Стратегії, де йдеться про підвищення ефективності та оптимізацію діяльності державних підприємств у сфері кінематографії;
- скажімо, забезпечення «оптимізації діяльності державного підприємства “Національний центр Олександра Довженка” передбачається «для створення сприятливих умов для розвитку державних кіностудій»; тобто мета діяльності національного фільмового архіву, члена ФІАФ (!), полягає у створенні якихось особливих умов для розвитку (!?) кіностудій. Далі цілі такого підпорядкування випрозорюються шляхом чергової спроби реалізації плану Держкіно створити нову архівну установу за допомогою реорганізації та забезпечення розвитку міфічної, такої, що досі існує виключно на папері, державної установи “Науковий центр кінематографії України” - звісно, що «з метою задоволення потреб сфери кінематографії», а насправді малозрозумілих амбіцій керівництва Держкіно України;
- так само позбавлений економічного, комерційного та соціально-культурного обґрунтування ще один заявлений намір стосовно сфери кіноархівної діяльності. Йдеться про Державний фонд фільмів України, який де-факто створений і успішно функціонує — це Національний центр Олександра Довженка. Не вистачає упорядкування деяких пробілів юридичного характеру — приведення у відповідність із законодавчими нормами інших формальних атрибутів, що мала зробити виконавська гілка влади (Мінкульт та Держкіно), але досі з цим зволікає;
- передбачається і «акціонування державного підприємства “Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка”; звісно, що подробиці такого акціонування не розкриваються, хоча йдеться про одну із сакральних кіноінституцій, власне одну із святинь нашої кіномистецької історії. Це все одно, що заявити про необхідність акціонувати Київський театр імені Івана Франка. Той випадок, коли йдеться про необхідність прийняття виваженого рішення (за неодмінної участі кіноспільноти, громадянського суспільства) - рішення стратегічного рівня, який натомість прагнуть підмінити примітивною тактикою базарного виторгу;
- ще одну справді стратегічну проблему розвитку кіноіндустрії, а саме сферу кінопрокату, у проєкті заторкнуто лишень кількома словами - так, ніби йдеться про щось малозначуще, а не сферу, від ефективності роботи якої залежить стан вітчизняної кіноіндустрії;
- загалом інструменти реалізації стратегічних цілей (передбачені завдання) у переважній більшості не є конкретними та дієвими, а головне, надто спрощені (до псевдокрасивих гасел) та урізані, що вочевидь не дає підстав очікувати їх досягнення. Наприклад, чимала кількість професіоналів потребує механізмів визнання результатів неформальної та інформальної освіти, а не збільшення «курсів з вивчення англійської мови» на одиницю за два роки;
- деякі із завдань взагалі суперечать меті розв’язання проблеми, на яку спрямована стратегічна ціль. Реалізація тези про «Зменшення частки держави у фінансуванні фільмів для широкої глядацької аудиторії» призведе, цілком прогнозовано, до зворотного результату — унеможливлення появи конкурентноздатних фільмів (бажано хоча б 4-5 фільмів щороку робити «високобюджетними», аби забезпечити рівень сучасної видовищності і технологічності, досвід багатьох країн свідчить, що саме держава надає продюсерам левову частку коштів, які дозволяють залучити решту необхідних приватних інвестицій);
- більш ніж дивне враження справляє сформульоване у тексті проєкту Стратегії завдання «запровадження ефективних моделей управління та захисту авторських прав у сфері кінематографії». Україна багато років поспіль посідає провідне місце в антирейтингу уряду США – «Списку 301», оскільки має скалічену вандалами від нібито державних і так само нібито громадських інституцій систему захисту інтелектуальної власності, орієнтовану на що завгодно, тільки не на захист тих самих авторських прав. Отже, для нас хоча б одну «модель» впровадити, вже був би успіх. І чому згадуються лише авторські права, а де суміжні (виконавців, продюсерів – виробників перших записів фільмів)? І яким чином це можна зробити до першого кварталу 2024 року (п. 14 Операційного плану), якщо це потребує розробки, ухвалення та імплементації законодавчих норм?;
- ще одне зауваження стосовно більш ніж слабкої умотивованості позицій, запропонованих проєктом Стратегії. Для залучення приватних інвестицій не застосовують бюрократичні вказівки на кшталт «правил інвестування в кіно та мультимедійні проєкти» - це нонсенс. Стосунки сторін унормовуються в Європейській конвенції про спільне кінематографічне виробництво, двосторонніх угодах, обумовлюються низкою законодавчих норм для здійснення підприємницької діяльності, включаючи звітність (і відкриті дані також), що вже забезпечує «прозорість» діяльності суб’єктів кінематографії. «Правила» від Держкіно тільки погіршать ситуацію з оцінкою привабливості ведення бізнесу в Україні для створення і поширення аудіовізуальної продукції;
- насамкінець зауваження, яке стосується пункту 4 Пояснювальної записки «Правові аспекти». Практично (відкладаючи убік аспекти культурної цінності) створення кінематографічної, іншої аудіовізуальної та мультимедійної продукції та її багаторічне і світове поширення — це сфера використання майнових прав інтелектуальної власності (об’єктів авторського права і суміжних прав). Відтак викликає подив, що Держкіно не зазначило такі законодавчі акти, як: Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»;
Закон України «Про медіа»;
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Ці та інші особливості запропонованого документу говорять про те, що проєкт Стратегії належить відкликати. Спілка кінематографістів готова включитись до роботи над принципово новим проєктом Стратегії розвитку аудіовізуальних мистецтв (саме так, йдеться про ансамбль нових технологій і креативних індустрій), який базуватиметься на аналізі тих видозмін і глобальних трансформацій, які визначають сучасну картину соціокультурного поступу. Звісно, до роботи над Стратегією слід залучити як лідерів кіноспільноти, так і громадські організації та наукові інституції.
Сергій Тримбач,
Заступник голови Національної спілки кінематографістів України
На фото: титр із фільму "Земля" (1930) Олександра Довженка
Довженкова кіностудія