Про проект закону про застосування англійської мови.
06.07.2023
Dennis Ivanov
НСКУ, Європейська кіноакадемія
Я б мріяв, щоб в Україні всі знали англійську мову і могли нею вільно користуватися.
І мені дуже хотілося б, щоб в нашому прокаті стрічки можна було б дивитися в оригінальній мовній версії. Бо так цей фільм хотіли показати глядачам автори. Більшість дубляжів і ВСІ озвучання фільмів зводять нанівець роботу звукорежисерів стрічки. А у акторів фільму фізично відбирають їхні власні голоси.
Більше того, за минулі роки ніхто не показував більше картин із субтитрами, ніж це робив «Артхаус Трафік». Але я хотів скоріше написати про реальну аудиторію кіноглядачів, потенційний вплив цього закону на український кіноринок і – окремо - вивчення англійської мови, бо закон саме про це.
До цього року, український кінопрокат був звільнений від ПДВ, якщо стрічка виходила з україномовним дубляжем або озвучанням. Натомість стрічки із субтитрами податком обкладалися. За цей час показ субтитрованих версій скоротився до кількох сеансів на тиждень на всю країну. Бо це було не тільки невигідно економічно, а ще й додатково навантажувало бухгалтерів і юристів. На субтитри всі забили.
Через кілька років ми, згідно проекту нового закону, повертаємо на 180 градусів через нові законотворчі ініціативи – всі фільми англійською мають бути субтитровані.
Більшість українців в кіно не ходить. Бо в їхньому місті немає кінотеатрів, або на кіно немає грошей – бідність в Україні поширюється шаленими темпами. Не маю зараз точних цифр, але аудиторія кінотеатрів, в найкращі часи, – це десь менше ніж 10 відсотків населення України. З яких більшість ходить в кіно не частіше одного разу на рік.
З цього одного разу на рік значна частина аудиторії обирає стрічки для сімейної аудиторії, щоб подивитись новий блокбастер із дітьми.
Можно просто викреслити цих глядачів. Завтра відкривається 10-й дитячий кінофестиваль «Чілдрен кінофест», на якому всі фільми будуть озвучені українською мовою. Бо діти не будуть читати субтитри. Частина дітей ще читати ще не вміє, а інші роблять це повільно. Навіть в країнах, де основна маса читає субтитри в кіно, дитяче і сімейне кіно дублюється.
Є доросла аудиторія, яка не любить читати субтитри. Нагадаю, що до цього субтитровані стрічки йшли тільки в спеціалізованих кінозалах і їх відвідувало 0,00…01 відсотка глядачів. Так ось, більшість насправді скоріше за все не підуть в кіно – вони перейдуть на «споживання контенту» іншими способами – на ТБ і платформах, а частіше – на піратських сайтах (і в російському дубляжі, якщо шо). Для них субтитри стануть ще одим бар‘єром для походу у кіно. Це великий ризик. Навіть із підтримкою вартості квитка протягом двох років.
Тобто – після пандемії і початку повномасштабної війни український кінобізнес очікує скоріш за все наступна криза.
Мені, як представнику команди, що показує найбільше субтитрованих фільмів в Україні, це теж не дуже подобається. Бо коли люди йдуть з кінотеатрів, це насправді зачіпає всіх на кіноринку. Нагадаю, що закон у нас – про знання англійської мови. +-10 відсотків населення України, частина з яких подивиться 1 фільм на рік англійською мовою. Як це може вплинути на загальне знання англійською в реальності?
Я потроху, з великими перервами, вчу французьку. Я подивився сотні фільмів французькою із субтитрами, по роботі і для душі. Ох. Я почав реально просуватися в мові тільки після того як почав її ВЧИТИ. Фільми – це дуже маленька частина, і без паралельного вивчення мови – це, на жаль, не працює.
Всіляко підтримую амбіцію навчити країну розмовляти англійською. І дуже хотів би, щоб на державному рівні було підтримано розвиток субтитрування замість дублювання, щоб змінити врешті-решт культуру глядача.
Але, на мою скромну думку, в проект закону треба вносити зміни, грунтовані на аналізі, дослідженнях і комунікації з тими, кого цей закон стосується. Бо без цього ми можемо опинитися не в державі, де всі знають англійську і ходять в кіно раз тиждень, а в країні і без англійської, із зачахлим кінобізнесом.
Давайте краще з англійською, субтитрами і зростаючим кінобізнесом.