ІВАН ЧЕНДЕЙ. СТАРТ ДРУГОГО СТОЛІТТЯ…
22.05.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
20-й день травня означив не тільки день народження видатного письменника ІВАНА ЧЕНДЕЯ, а й початок його другого століття. Упевнений - буде й третє, і четверте - такі письменники назавжди!
Іван Чендей (1922-2005) - письменник, сценарист, лауреат Шевченківської премії (1993). Більшість свого життя жив в Ужгороді. Автор книг «Ватри не згасають» (1960), «Чорнокнижник» (1961), «Поєдинок» (1962), «Терен цвіте» (1967), «Коли на ранок благословлялось» (1967), «Зелена Верховина» (1975), «Свалявські зустрічі» (1977), «Теплий дощ» (1979), «Казка білого інею» (1979), «Кринична вода» (1980), романів «Птахи полишають гнізда…», «Скрип колиски» (1989). Автор кількох кіносценаріїв. Головний з них, звісно, «Тіні забутих предків», разом із Сергієм Параджановим.
Із спогадів дружини письменника, Марії Чендей: «Параджанов жив у нас майже місяць. Спав у робочому кабінеті Чендея. Після вечері лягав на диван і до другої ночі розказував чоловікові технології написання сценаріїв. Зачіпав теми, на які ми боялися говорити. "Мені не можуть пришити український буржуазний націоналізм, бо за національністю я вірменин", — іронізував спокійно. Вчив мене робити голубці з виноградного листя».
Із щоденника ІВАНА ЧЕНДЕЯ:
23/ІХ – 90 Неділя
«У нашій хаті в Ужгороді він прожив в час підготовки до роботи над кінофільмом «Тіні забутих предків» з десять днів. Я мав можливість прожити кілька днів у Параджанова в Києві. Спостережень у мене було чимало, аби дістати усталену і досить чітку уяву про Параджанова-людину, мабуть, і про митця.
Був він людиною неоднозначною, баламутною, примхливо-неврівноваженою, в поведінці складною, навіть тяжкою. Його хата-оселя нагадувала прохожий двір, куди забігало чимало випадкових, навіть підозрілих, сам він в чомусь скидався на скупника і перекупника коштовностей та старожитностей, не без особистого зиску. Подібне ніяк не могло викликати симпатію, мене дивувало […]
Був він, безумовно, талановитим. Не знаю, чи був геніальним. Особисто я лаврами генія його не вінчав би. Великий успіх кінокартини «Тіні забутих предків» був обумовлений, найперше, тим підґрунтям, що лежало в основі самого фільму. Повість Коцюбинського «Тіні забутих предків» так написана, що тут можна було обійтися без сценарію, по ній самій самій і творити фільм. Струнка за вилаштуваними подіями, виразна за характерами, самобутня за звичаями і побутом, повість Коцюбинського, здається, і самим великим Коцюбинським писалася як сценарій.
Гострим, захопленим до забуття було режисерське бачення твору Коцюбинського Параджанова, вельми талановитим вдався і кінооператор Юрій Іллєнко. Коцюбинський, Параджанов, Іллєнко плюс Гуцульщина Прикарпаття – ось джерела, що напоїли фільм «Тіні забутих предків», ось підвалини, на яких звівся й утвердився назавжди режисерський авторитет і слава митця Параджанова.
Два слова про себе.
Перед тим, як мав бути достойно підготовленим і проведеним ювілей М.М.Коцюбинського до століття від дня його народження, до Ужгорода приїхав з Київської кіностудії ім. Довженка режисер С.Параджанов. СПУ було порекомендовано саме мою кандидатуру для написання кіносценарія для однойменного кінофільму «Тіні забутих предків». На цей предмет десь у мене зберігається навіть короткий лист від колишнього редактора кіностудії письменника О.Сизоненка – з ним, здається, прибув на Закарпаття кінорежисер С.Параджанов».
Свою участь у роботі над сценарієм «Тіней…» ЧЕНДЕЙ оцінював навдивовиж скромно: «Робота над кіносценарієм для мене простою не була, як і робота над сценарієм взагалі, та все ж деяку крихту в фільм «Тіні забутих предків» вніс і я. При цьому, не вважаю, що саме участь моя мала яке-будь значення, не обійшлось би і без мене при створенні кінофільму і в разі, коли причетність до роботи з Параджановим дечому навчила, дещо розкрила і певний слід в пам’яті залишила також….».
Направду участь ІВАНА ЧЕНДЕЯ, а з тим разом і традицій літературної та малярської, пластичної культури Закарпаття у формуванні задуму майбутнього кіношедевру годі переоцінити. Усе почалося (є така версія) з відвідин Параджановим виставки художника (генія!) Федора Манайла у Києві (1961). Почалося і продовжилось (Манайло був консультантом «Тіней…»). Певен, саме звернення до ЧЕНДЕЯ, пропозиція до роботи над сценарієм фільму багато в чому пояснюється його належністю до культури закарпатського регіону - культури, яка одкривалась неспішно, поволі, але ж одкривалась. Роль самого ЧЕНДЕЯ у цьому пізнанні і самопізнанні є величезною і ще не оціненою…
Що ж, ми ще на початку пізнання самого письменника. Усього лишень старт другого століття… На фото: Іван Чендей; Іван Миколайчук у фільмі "Тіні забутих предків".