СЬОГОДНІ СВЯТО. ЗАВТРА. ЩО і КОГО ПРАЗНИКУЄМ?
02.05.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська Кіноакадемія
Фільм ЗАВТРА СВЯТО (1987) Сергія Буковського я чомусь дивився один - у переглядовій залі студії "Укркінохроніка" . Це була дебютна стрічка молодого режисера. Ніби ж звична для радянського кіно колізія - про звитяжну працю робітниць птахофабрики на Київщині. Як вони одважно долають труднощі і сміливо дивляться у майбуття. Бо радянські люди просто обожнювали долати труднощі - без них саме життя видавалось їм прісним і нецікавим. Без них сам трудовий процес не виглядав творчістю, за якої радянський труд неодмінно набуває вигляду чогось натхненного і прекрасного..
Одначе Буковський став на точку зору самих жіночок, які пильнують за курми, що юрмляться у клітках, душачи одна одну. Зрозуміло, кури покликані бути об'єктом виробництва м'яса, якого так не вистачає зажерливому людству. А от працівниці фабрики в іншій ролі - творять у свобідній праці і свобідному суспільстві нових і вільних людей..
Так на папері, газетному, так у гаслах партії і правительства. І на першотравневому параді, до якого трудящий і шкільний люд готується, виспівуючи красиві і духопідйомні пісеньки. Насправді ж - і саме про це фільм - усе фальш. Труд в СССР побудований на нещадній експлуатації працівників. Фабрика має мільйонні прибутки, тільки ж навіть побудувати нормальний дім для трудящих є чимось неможливим - все йде в казну. А робітниці, разом із родинами, дітьми живуть в густонаселеному гуртожитку, як ті ж кури на фабриці. Побутовий простір не є зоною відпочинку, тут єдине бажання - виспатись у вихідний день. Та день цей - Першотравень, демонстрація працівників, святкова і урочиста.
Перед нами картина феодального, по суті справи, суспільства. Керманичі якого ліплять на його картинку гасла свободи, навіть диктатури робочого люду. Хоча насправді ми мали диктатуру феодалів, визискувачів. Які харчуються, мислячи образно, м'ясом, плоттю от сих робітниць.так само, як люди поїдають м'ясо курей, до того замкнутих у тісняву кліток. Людожерська природа режиму і випрозорилась у фільмі Буковського...
Один із епізодів .стрічки. На гуртожитській кухні гамірно, жінки намагаються щось оповістив авторам картини. Тільки камера Володимира Кукоренчука одвертається від них і ми бачимо жінку, яка тихо і зосереджено чистить картоплю. Вона про щось своє думає, про щось своє і глибинне. Гм, саме у ті глибини і рушить потім Сергій Буковський, блискучий соціальний філософ, антрополог і соціолог. І водночас великий митець ..
Так, великий. Передусім у своїй любові до от сих простих людей. Пронизливість цієї любові тоді, у порожнечі кінозалу, мене просто позбавила звичної рівноваги. Я сидів і плакав. - бо ж ніхто не бачив моїх сліз і не чув моєї любові до людей, серед яких я виріс. Виріс і тільки тепер, завдяки Буковському і його творчим побратимам, дізнався, наскільки я їх ціную і люблю. І наскільки хочу, аби вони визволились з феодального полону...
https://www.youtube.com/watch?v=5f2TkBqbWtc&t=129s
На фото: кадр з фільму Завтра свято.
https://www.facebook.com/photo?fbid=9935034706522333&set=a.1224295287596362